“Сергій завжди буде моєю гордістю, моїм ангелом і Героєм”, – остання любов Байдовського Світлана Тимощук

Серед фотографій Світлани Тимощук важко знайти знімок, на якому б вони із Сергієм Байдовським не виглядали щасливою закоханою парою. Він любив її та Україну і прагнув, аби їхні нащадки мали достойне майбутнє. Жорстоко, але саме за це 20-го лютого 2014-го року отримав на Майдані кулю від снайпера…

Після кривавих подій Революції Гідності про Сергія почула вся Україна. Проте таким, як пам’ятає Героя ця невисока, тендітна дівчина з Іванич, його не знав ніхто.

Світлана Тимощук поділилася з “БУГом” спогадами про людину, яка назавжди залишиться живою в наших серцях.

– Світлано, яким ти пригадуєш Сергія?

– Ми познайомились у жовтні 2011-го року, а зустрічатися почали з 19-го листопада. Я знала його веселим і завжди усміхненим, добрим, щирим, впертим і достатньо стійким у своїх рішеннях, щоб не змінювати їх і робити те, чого він хотів.

Сергій часто поводився як мала дитина, яка хотіла тепла і любові, затишку в обіймах.

Ми ніколи не нудьгували з ним, завжди був рух. Пригадую, щоразу перед своїм приїздом Сергій просив мене завершити всі домашні справи. “Бо в квартирі ми не будемо сидіти” – пояснював. Ми завжди десь гуляли. Можливо тому Львів мені дуже нагадує про нього.

– Ти розповідала, що вела щоденник, поки не зустріла своє кохання.

– Я була настільки щаслива, що часу на ведення щоденника не вистачало. Могла до нього заглянути раз на квартал і щось там записати – лише головне, радісне. Але щоб щодня це робити? Ні, тому що Сергій забирав у мене весь вільний час.

– Які особливі риси у його характері ти помітила?

– На жаль, виділити основну рису характеру не зможу, бо для мене все було особливим. Кожен рух, дія, прагнення. Все, що він робив.

Сергій був дуже сонячною людиною. Думаю, це найкраще могло б його описати в одній рисі.

– Кажуть, що у вас невдовзі мало бути весілля. Що можеш сказати про ваші плани, які тоді були?

– Ця інформація не цілком правдива. Він мені дуже часто освідчувався, але жартома. Це було настільки часто, що я звикла і, думаю, що не повірила б у серйозність його слів, коли б він вже реально зробив мені пропозицію.

Ми домовилися, що поки не закінчу навчання, а він твердо не стане на ноги, офіційно сім’ї створювати не будемо.

Не дивлячись на наш молодий вік, ми дуже хотіли дітей. До того ж, мріючи про сім’ю, Сергій завжди хотів бути поруч, а не на відстані. Цього, на жаль, його робота не дозволяла.

Про свої майбутні плани стосовно нас він розповідав побратимам, з якими їхав востаннє до Києва, а вже з їхніх слів та інтерв’ю із газет про них дізналася я. Навіть не підозрювала, що по поверненні додому він планував мені освідчитись.

– Дуже боляче згадувати, як ти переживала цю втрату. Пригадую наше знайомство в лікарняній палаті у відділенні реанімації.

– Дуже погано пам’ятаю цей період. В пам’яті моментами просто пустота і таке враження, що все сіре. Я не можу згадати і половини того, що відбувалось тоді. Залишилися лише маленькі кусочки спогадів, від яких болить душа і плаче серце.

– Чи було відчуття, що цей день мав стати трагічним?

– Ні. Я завжди вірила його словам. Той день не став винятком. Він запевнив мене: “влазити” нікуди не буде, бо хоче жити! Але ж хто знав, що цей день стане настільки кривавим.

– Вашу останню розмову ти, мабуть, не забула.

– Направду, я не пам’ятаю дослівно. Ми домовились про те, в якій годині я зателефоную. Це було о 8:00. Довго розмовляти не могли, бо, як він мені сказав: “Я не говорити по телефону сюди приїхав”.

Розмова була короткою – домовленість кожні 5 годин виходити на зв’язок і берегти себе.

– У тебе є рядки, присвячені Сергію.

– Присвятила йому слова, які були криком душі.

Пам’яті коханої для мене людини “Ти був МОЇМ…”.

“Ти був МОЇМ… першим, хто став для мене особливим і самим найважливішим! Ти був МОЇМ… першим, для кого я була ідеальна і до нестями кохана! Ти був МОЇМ… першим, хто вдень і вночі дарував мені щастя і сам божеволів від цього! Ти був МОЇМ… першим, кого я покохала більше життя! Ти був МОЇМ… першим, від кого я хотіла отримати найкращий подарунок в цьому житті – дитину! Ти був МОЇМ… першим чоловіком!

– Наскільки змінилося твоє особисте життя після пережитого? Ти сама змінилася?

– Я не вважаю себе людиною, чиїм життям би цікавились інші, і не рахую, що особисте має виноситися на широкий загал. Весь той час з ним, який став тепер моїм досвідом, для мене є дуже цінним. Багато в чому прислухаюсь до минулого, адже ми вчимося на помилках. Але я не живу в ньому. Так, був страх, що ніколи не зустріну людину з подібними поглядами. Це мене дуже лякало. Але, на щастя, страхи були марними.

Взагалі після всього, що трапилося, стала жорстокішою у порівнянні зі мною минулою. Сергій завжди говорив, що я занадто добра з іншими. Але тепер, як не дивно, мені легше так жити.

– Ти молода і симпатична, попереду все життя. Проте цю сторінку у твоїй долі, мабуть, не вдасться вирвати і забути. Розповідатимеш про це нащадкам чи то дуже важка ноша і краще для тебе не згадувати пережите?

– Сергій завжди буде моєю гордістю, моїм ангелом і Героєм. Можливо, сама я ніколи не починатиму цю тему, бо без сліз згадувати його не можу. Але якщо хтось запитає і захоче про нього дізнатися – я не мовчатиму!

Фото Світлани Тимощук

Розмову вела Юлія Ховайло, інтернет-видання “БУГ”