Західним сусідам України доведеться звикати до закону про освіту

Західним сусідам України, слідом за Росією, доведеться звикати до думки, що Україна з’явилася на карті.

Угорщина та Румунія пообіцяли разом боротися проти українського закону про освіту. Того самого, який закріплює державну мову в середній школі, – пише Радіо Свобода.

Цікаво, що раніше проти цього закону висловилася і Росія, назвавши його «актом етноциду». Цікаво тому, що московського протесту в Україні, по суті, не помітили. Війна відучила Київ озиратися на гучні слова з Росії ‒ і це найбільш наочний підсумок всієї тієї кампанії, яку Кремль почав у 2014 році. А ось гнівні окрики із західного кордону для багатьох в Україні прозвучали несподівано. І даремно.

Тому що це ще одна ілюстрація того, як досягається реальна незалежність.

Анексія Криму і вторгнення на Донбас привели Україну до набуття суб’єктності. Країна, яка захищає саму себе, починає проводити зовнішній контур. Той самий, який стає спільним знаменником для найрізноманітніших числівників. В України з’явилася не тільки нова символіка й не тільки новий пантеон героїв. У неї з’явилося розуміння власних інтересів ‒ і необхідності ці інтереси захищати.

Цивілізаційний вибір та інтереси України

Власне, анексія Криму та окупація Донбасу якраз і стали відповіддю Москви на вибір Україною свого цивілізаційного шляху. Кремль звик вважати, що його інтереси не закінчуються там, де закінчуються російські кордони. Але до цього ж виявилися не готовими й інші країни регіону.

Тому що всі сусіди Києва звикли до того, що на їхніх кордонах розташоване умовне й аморфне. І тепер щиро обурюються, коли виявляється, що український контур стосується не тільки російсько-української ділянки кордону. Їм просто незвично усвідомлювати, що їхній особистий простір закінчується там, де починається простір іншого. А лінією розмежування служить державний кордон.

Претензії до України не могли не виникнути. Вони б не з’явилися лише в тому випадку, якби країна продовжувала існувати в колишньому «гібридному» форматі. Київ сам привчив Бухарест, Будапешт і Варшаву до власної безсуб’єктності й безхребетності. І тепер країна лише проходить той самий шлях, який мав стартувати в 1991 році.

Така доля чекає на будь-яку нову державу, яка починає державними ліктями позначати свою сферу інтересів. І коли та сама Білорусь знайде реальну, а не імітаційну незалежність ‒ цей же шлях доведеться пройти і їй. І нам залишається лише гадати, з якими сусідами ‒ окрім Росії ‒ їй доведеться пройти через низку взаємних «непорозумінь». І окреме питання ‒ чи буде в цьому переліку Україна.

Можливо, Києву було би легше, якби країна не зволікала всі ці двадцять три роки. Якби набуття суб’єктності відбувалося тоді, коли при владі в країнах Східної Європи були проєвропейські політики. А не ті, хто торгує картинкою вчорашнього дня та різноманітними фантомними болями.

Втім, краще пізно, аніж ніколи.

Павло Казарін – оглядач Крим.Реалії