Одинадцять гравців, яких відкрила Україні “Волинь”

Список з 11 футболістів, яких подарував українському футболу Віталій Кварцяний.

Де ще знайти таку красу,

Як в казці намальовану,

Як нерозплетену косу,

До серця причаровану

Степан Кривенький, “Волинь моя”

Про це пише Футбол24.

Після поразки від кам’янської Сталі в матчі 29-го туру Прем’єр-ліги луцька Волинь втратила навіть теоретичні шанси зберегти прописку в елітному дивізіоні. В останнє найсильніша українська ліга стартувала без хрестоносців у сезоні-2009/2010. Взагалі, за 16 сезонів серед елітних команд Волинь своєю грою залишала неоднозначні враження. У першому чемпіонаті очолювані Мироном Маркевичем лучани відзначилися хіба результативністю воротаря-бомбардира Михайла Бурча, який забив з пенальті відразу чотири м’ячі. В другому і третьому чемпіонатах Волинь під проводом Романа Покори спромоглася на дві нічиї з тоді майже непереможним київським Динамо.

Восени 1994-го розпочалася ера Віталія Кварцяного. Під його орудою Волинь за підсумками сезону-1995/1996 вперше скотилася до першої ліги. Повернутися в еліту лучанам вдалося лише в 2002-му. І повернутися як – чемпіонат-2002/2003 команда завершила на шостому, найвищому в своїй історії місці, при цьому обіграла одного за одним обох претендентів на чемпіонство, Динамо та Шахтар.

В наступних два сезони хрестоносці були міцними середняками, а першу частину сезону-2005/2006 взагалі завершили третіми. Однак навесні почалися дива. З 11-ти весняних матчів підопічні Кварцяного виграли лише один і врешті з вищої ліги вибули. Могли, правда, залишитися. То якби Василь Сачко в заключному матчі з Таврією, який завершився 0:0, реалізував пенальті.

Третій прихід до еліти волиняни здійснили влітку 2010-го і не випадали з обойми понині. За той час до керма Волині на нетривалий час приходив Анатолій Дем’яненко, але врешті світ одначе ставав клином на Кварцяному. Волинь з її могутніми гренадерами і силовим стилем у всі ці роки була здатна на сюрпризи як зі знаком плюс, так і з мінусом.

Лучани залишалися найбільш непередбачуваними поміж усіх представників українською еліти аж до поточного чемпіонату, коли знекровлена кадровими втратами й забороною вести трансферну діяльність команда почала виступати майже молодіжним складом.

Влітку ці муки завершаться. Не виключено, що назавжди. Зрештою, те саме говорилося й наприкінці попереднього чемпіонату, а Кварцяний на післяматчевих прес-конференціях навіть анонсував створення ФК Луцьк, який мав розпочати виступи в чемпіонаті Волинської області й невдовзі, витримуючи всі норми регламенту, заявлятися в другу лігу. Нині не кажуть навіть такого.

Так чи інакше, Волинь Кварцяного була явищем. Підбір футболістів до її складу іноді вражав непослідовністю, а то й авантюризмом. Владислав Ващук на свої сторінці у Фейсбуку згадував часи, коли за лучан виступав він: “Вирішив якось Віталій Володимирович оновити склад команди. Ну як, оновити – молодь на перегляд запросити. Раптом щось цікаве попадеться. Кинули клич, призначили час. Коли на вокзалі з’ясувалося, що приїхало раз у п’ять більше футболістів, ніж очікувалося, Віталій Володимирович обвів поглядом натовп, зрозумів що всі в автобус не помістяться і сказав: Значить так. Хто любить комедії – направо! Хто любить жахи – наліво! Натовп розділився на дві частини. Всі, хто любить комедії – на х…! Хто любить жахи – за мною в автобус… Ви сюди не веселитися приїхали”.

Попри те футбольні спеціалісти сходяться на думці, що Кварцяний має чуття на таланти. Мабуть, то не лише улесливі слова, бо за роки Незалежності саме з Волині розпочинали свій шлях чимало зіркових за українськими мірками футболістів. Вашій увазі – десятка гравців, яких відкрив Україні луцький клуб.

1. Анатолій Тимощук

Анатолій Тимощук та Артем Федецький (ліворуч)

За команду рідного Луцька майбутній рекордсмен збірної України за кількістю зіграних матчів дебютував на позиції нападника у 16-річному віці, навесні 1995-го. Свій перший вищоліговий гол Тимощук забив наприкінці того чемпіонату в Тернополі. В матчі, який за визнанням футболістів місцевої Ниви, був договірним. “Допомагали сусідам”, – казав оборонець тернопільської команди Ігор Біскуп.

Грати Тимощук почав при Кварцяному, а стабільно з’являвся на полі вже тоді. коли Віталій Володимирович навесні 1996-го пішов у відставку, а команду очолив Юрій Дячук-Ставицький. У двох наступних чемпіонатах, коли Волинь виступала у першій лізі, Тимощук був незамінним гравцем основи, а взимку 1998-го у неповних 18 перейшов у Шахтар.

2. Євген Хачеріді

18-річного вихованця мелітопольського футболу Кварцяний підписав влітку 2006-го, коли Волинь виступала у першій лізі. Впродовж двох сезонів у складі хрестоносців Хачеріді провів 24 матчі і забив два м’ячі. Кажуть, хлопець був доволі працьовитим. А відомим широкому загалу він став після славнозвісного монологу Кварцяного, викладеного в “мережу” кимось із луцьких футболістів. Віталій Володимирович у тому записі паплюжить усіх і вся, вживає карколомні звороти. Є там і фраза:

“Хачериди – пойдешь жить в общежитие! Ты как тюлень связанный бегаешь по полю”.

В січні 2008-го Євген вже став гравцем Динамо.

3. Марко Девіч

До Луцька 21-річний серб перебрався взимку 2005 року разом з цілою когортою інших балканців, які впродовж сезону-2005/2006 виступали за Волинь. У команді тоді були серби Міодраг Джудовіч, Саша Мітіч, Александар Недовіч, Александар Трішовіч, Душан Поповіч, боснійці Браніслав Круніч і Здравко Шараба. То саме тоді Кварцяний на одній з прес-конференцій після поразки від донецького Металурга видав знамениті:

“Они безвольные, эти сербы, им не хватает концентрации, патриотизма. Я для победы мог перегрызть эту скамейку, а они бегают себе трусцой. И я уже думаю: почему американцы не разбомбили этот Балканский полуостров? Почему они не взорвали их всех?”

Тодішній капітан лучан Володимир Ковалюк розповідав, що серби хотіли побити тренера, а Джудовіч, у якого на війні загинув брат, навіть розплакався. Довелося Віталію Володимировичу публічно вибачатися.

А Девіч між тим, забивши у 32-х матчах за Волинь лише два м’ячі, після вильоту “хрестоносців” до першої ліги, перейшов у Металіст і став одним з найкращих у складі харківської команди Маркевича гравців.

4. Папа Гуйє

Очевидці кажуть, що перша поява 20-річного сенегальця на зборах Волині викликала ледь не істеричний сміх. Рухи Папи були незграбними, зовсім нефутбольними. Він не мав футбольного взуття й попервах почував себе в бутсах некомфортно. Але Кварцяний хлопцеві довіряв, і вже навесні 2005-го він став одним з ключових оборонців команди. До Металіста Папа перебрався влітку 2005-го, разом із Девічем.

5. Василь Сачко

Василь Сачко проти Динамо. Фото: fc.vovlyn.net

Хлопчина з села Старомлинівка Великоновосілківського району Донецької області мріяв грати у футбол дуже сильно. Мав кумира – Віталія Старухіна. У Василя було здоров’я, але бракувало особливого дару. Молодому Сачкові в аматорській команді Шахта Україна почав довіряти колишній нападник Шахтаря Віктор Грачов, однак коли настав час іти до армії, футбол уже не рятував. Відслуживши повноцінно, на рівні зі всіма півтора роки строкової служби у Сімферополі, Василь почав працювати міліціянтом. Поки влітку 1998-го про нього знову не згадав, очоливши вищолігову Таврію, Грачов. Та заграти в Сімферополі. Проте з конкурентами Олександром Гайдашем і Олексієм Антюхіним шансів проявити себе у Сачка не було.

Він знову повернувся в аматори, виступав за друголіговий Оскіл з Куп’янська. У Волинь 26-річного Сачка з його зростом 191 см Кварцяний вочевидь запросив через антропометричні дані. Однак хлопець шансом скористався. Півоборонець Юрій Дудник, який тоді виступав за лучан, зі сміхом пригадував, як Віталій Володимирович, стрибаючи пузом у багнюку, вчив Василя бити в падінні головою. Той мовчки виконував. І свого досяг. У 147-ми матчах за лучан Сачко забив 57 м’ячів, а перейшовши у Ворсклу, забив Шахтареві у фіналі м’яч, який приніс полтавцям Кубок України.

6. Александар Трішовіч

На Батьківщині, у Сербії, був просто хорошим хавбеком. Зірок з неба не хапав, єдиний гранд, Црвена Звезда, на нього не претендував. У Волинь прийшов взимку 2004-го з белградського ОФК. Виступаючи за лучан, технічний балканець проявив себе як умілий плеймейкер, забив у 45-ти матчах дев’ять м’ячів, а з сезону-2005/2006 виступав за стабільніший з матеріальної точки зору Кривбас. З цього клубу почав отримувати виклики до лав національної збірної Сербії, за яку впродовж 2006 року провів п’ять матчів.

7. Майкл Чіді Алозі

Цього нігерійця Кварцяний теж запросив у команду в часи найбільшого легіонерського буму в клубі, тобто на початку 2005-го. Ті, хто грав поряд з Майклом, сходяться на думці, що він – обдарований, але надзвичайно лінивий гравець. Через те у Луцьку Алозі часто діставалося від емоційного тренера на горіхи. Однак Кварцяний бачив 20-річному на той час нападникові потенціал, закривав очі на зайву вагу, спроби сачкувати на тренуваннях і виставляв нігерійця в основі. В принципі, той Віталієві Володимирові віддячував. У 87-ми матчах за Волинь у вищій та першій лігах Майкл забив 30 м’ячів. Перейшовши влітку 2008-го в Металург, Алозі у наступних двох сезонах був одним із лідерів запорізького клубу.

8. Сергій Сімінін

Вихованець Луганського спортінтернату безуспішно намагався пробитися до складу Зорі тривалий час, але зігравши за три роки в складі першої команди лише один матч, прийняв пропозицію Кварцяного і почав виступати за лучан у першій лізі. Сергій зі своїми 180 см зросту, може, не трохи вибивається на загальному тлі бійців Віталія Володимировича з точки зору антропометрії. Однак бійцівськими рисами, непоступливістю, швидкісними даними в купі з вмінням правильно обирати позицію Сімінін здатен дати фору будь-якому двометровому гренадерові. У вищій і першій лігах Сергій відіграв за хрестоносців 204 поєдинки й взимку 2015 року перейшов у Ворсклу, за яку виступає понині.

9. Майкон

Надзвичайно талановитий вихованець Фламенго потрапив у першолігову Волинь 21-річним, восени 2009 року. Забивши у сезоні-2009/2010 13 м’ячів у 18-ти матчах, Майкон став найкращим бомбардиром клубу, а вже влітку 2010-го дебютував у Прем’єр-лізі. Відіграв Майкон у тому чемпіонаті за Волинь лише коло, а потім півроку виступав на правах оренди за румунський Стяуа. Повернувшись до Луцька з початком наступного чемпіонату, Майкон відзначався неймовірною як для клубу, котрий бореться за місця в середині таблиці, результативністю – 14 голів у 24-х матчах.

Не дивно, що після завершення чемпіонату на бразильця звернули увагу українські гранди. Майкон опинився в Шахтарі, але закріпитися там не зумів. Знайти себе 25-річний футболіст зумів, перебуваючи в оренді в Іллічівці. Однак повноцінного злету так і не сталося – 8 лютого 2014 року Майкон загинув в автокатастрофі.

10. Ерік Бікфалві

Для такого клубу, як Волинь, футболіст рівня Бікфалві був великою знахідкою. На Батьківщині, в Румунії, Ерік впродовж чотирьох років виступав у складі Стяуа. Стабільного місця в основі не мав, але на поле виходив регулярно. Опинившись у Луцьку, Бікфалві був лідером “хрестоносців” впродовж трьох сезонів, поки у 2015-му не подався на заробітки до Китаю. Ерік вів гру лучан, роздавав передачі, бив здалеку, виконував стандарти і завершував атаки (26 голів у 73-х матчах). В якусь мить йшлося про зацікавлення румуном з боку провідних українських клубів – Динамо і Шахтаря. Однак не склалося й нині Бікфалві виступає за російську Томь.

11. Олег Герасимюк

В юні роки йому пророкували лаври нового Володимира Мунтяна чи Олександра Заварова. Власне, не дивно, що ледь дебютувавши влітку 2004-го у складі Волині, Герасимюк опинився в Києві. Однак скласти достойну конкуренцію в Динамо Валентину Белькевичу юнак не зміг. Як наслідок – тривалі поневіряння орендами, повернення у Волинь, скандальний судовий процес з клубом, перехід спершу в київський Арсенал, а потім Говерлу. З Ужгорода Олег теж пішов зі скандалом – віце-президент клубу звинуватив його у здачі матчу. Повернувшись у Волинь, Олег за останніх два роки перетворився в лідера і капітана команди, яка згасає.