Понад 500 років тому у Володимир-Волинський прийшли отці Домінікани

Вже 520 років, більше ніж півтисячоліття, у затишку молоденьких каштанів Володимир-Волинського, заховався колись величавий Домініканський монастир, фундатором якого у далекому 1497 році, був сам Великий князь литовський та король Польщі Олександр з династії Ягелонів.

Домінікани – католицький чернечий орден, заснований в 1215 році в Тулузі (Франція) іспанським монахом св. Домініком. Символом ордену був чорний із білими плямами собака, що тримав у зубах факел – вогонь істини. Як і будь-який орден, домінікани ставили перед собою завдання – розширення місійних осередків та удосконалення проповідей. Зокрема орден належав до так званих «мендикантів», тобто повністю вбогих, – пише Стародавній Володимир

З часом орден перетворився на потужну структуру, зокрема домініканці почали засновувати власні школи та очолили кафедри богословських дисциплін в університетах Франції та Італії. Саме орден відкрив світові одного з найталановитіших богословів – Тому Аквінського.

А іменем домініканця Робере де Сорбона згодом назвали один з найпрестижніших університетів світу.

Вже в першій половині ХІІІ ст. домініканці дісталися Києва і поблизу міста заснували перший монастир.

Побудова монастиря домініканців та Троїцького костелу у Володимирі, пов’язана з широкою хвилею католицької експансії. Дату його спорудження повторюють всі літературні і архівні джерела. Фундацію зробив король Олександр Ягелон в 1497 р. Монастирські корпуси були з’єднані у неправильної форми квадрат, між якими був внутрішній двір, зі сходу до них був добудований костел Святої Трійці (не зберігся).

Відомо, що монастирю належали великі земельні ділянки, ставок, сад і межували вони з володіннями Успенського собору. Окрім земель монастир мав право утримувати корчму, варити і продавати пиво, мед, горілку та вино. Мав млин на річці Лузі та кілька дворів з підлеглими селянами.

Серед володінь монастиря також згадуються села Волька Федорівська, Лабенчі, Радовичі, Роговичі, Шистів. Всі ці юридичні права монастир отримував поступово. Так звані привілеї були видані польськими королями.
Візитаційний опис костелу від 1802-1804 рр. зазначає, що домініканський монастир будувався в два періоди. Спочатку були побудовані в 1497 р. костел і дві, збережені донині короткі частини будівлі монастиря – східна і західна. Костел був з’єднаний із східним корпусом. Структура костелу видовжена, з бічними каплицями. Фасад звернений до міста. У ньому 22 вікна, 12 вівтарів, пофарбованих різними кольорами, досить гарно прикрашені. У костелі було 12 дзеркальних люстр, лави, амвон та орган. У дзвіниці 5 дзвонів.

З візитаційного опису не ясно чи був вхід до костелу з заходу, відомо лише про двері з монастирського корпусу на хори і горище костелу. Під корпусами знаходились великі підвальні приміщення з циліндричними склепіннями, були навіть викладені невеликі ніші для свічок. Підвали розділялись на великі прясла. Вхід до підвалів був із західної сторони монастиря.

При монастирі була бібліотека. Домінікани утримували шпиталь. Вони не змогли зорганізувати у місті школи, адже виключне право на утримання школи у Володимирі мали лише василіани.

Значна частина вельмишановного панства, що були прихожанами монастиря отців Домініканів, бажали знайти у ньому ж свій вічний спокій. Адже здійснювана біля спеціального вівтаря відправа лише в монастирі ордену домініканів, згідно привілею Папи Римського, могла звільнити душу покійного.

При монастирі знаходилися поховання представників шляхетських родин Бишевських, Буйновських, Будзишевських, Вольських, Вонсовичів, Гавловських, Зелезьких, Заленських, Козик, Крушинських, Куропатицьких, Лисаковських, Менчин, Мисельських, Овлочимських, Печарських, Сестривитенських, Суходольських, Томашевських та Шклинських.

У своєму заповіті дрібний шляхтич Андрій Зеленський заповів на костел отців Домініканців 3 тис. злотих. До скриньки братства св. Рожанця, членом якої він був – 300 злотих. Заповів себе поховати при Володимирському костелі отців Домініканців у гробі батька і діда – земських володимирських суддів. Заповіти інших членів родини не збереглися. Але можна зробити висновок, що саме в костелі св. Трійці була усипальниця роду Зеленських.

Ще один шляхетський рід мав родовий склеп у костелі св. Трійці. Це представники середньої шляхти – Козики. Наприкінці ХVI – на початку XVII ст. представлені на Волині нащадками князя Дмитра Замлицького-Козики. На жаль, відомостей про родовід досить мало, щоб можна було виділити конкретну релігійну приналежність. Тим не менше, відомі факти дають підстави для певних висновків. Так князь, Петро Козика у тестаменті 1628 року називає себе католиком. Очевидно цієї ж конфесії дотримувалися і решта родичів.

У реєстрі тестаментів волинської шляхти згадуються і інші родини середнього достатку, які теж бажали бути поховані саме під покровом отців Домініканців. Серед них: Линевський Криштоф (1651), Лисаковська Анна (1651) – родинний склеп в костелі св. Трійці, Лисаковська Марета (1604), Жулинська Катерина (1620), Юрій Будзишевський (1629) – королівський ротмістр, заповідав поховати його в монастирі, Софія Грибовська (1635) і ін.

Чи могли бути поховання в домініканському монастирі? Звичайно, що так. Матеріалів про монастир збереглося досить мало. Але відомо, що він був шанованим серед католиків усієї Волині і був другим за розміром після Луцького домініканського монастиря, в якому теж були поховання.

В 1833р. костел Святої Трійці згорів у пожежі міста, яка знищила 400 будівель. В 1845р. він вже був закритий. В 1850 р. костел був повністю розібраний. Згідно з указом Миколи І домініканський монастир було закрито .

Після проведення перебудови і ремонту монастирських корпусів тут розмістилася державна установа – казначейство. Після 1914 р. – польське староство і австрійська військова комендатура. З 1941 р. у келіях знаходилася комендатура 90-го прикордонного загону. Нині приміщення використовується Вищим професійним училищем. Інтер’єр споруди значно змінився з того часу, однак у багатьох приміщеннях залишились старовинні склепіння, котрі нагадують про давнє монастирське минуле. І хто його знає, як ще зіграє пані історія в майбутньому. А що буде тут через сотні років напишуть наші нащадки. І це буде нова епоха. Але хочеться вірити, що монастир отців Домініканів не зникне з карти нашого міста.