Влада не сприяє слідству у справі розстрілу Небесної сотні

Серед усіх злочинів проти учасників Майдану кульмінаційні події 20 лютого 2014-го є найбільш трагічними та кривавими. Десятки загиблих у центрі столиці, здавалося, нікого не залишили байдужими.

Проте за 3 роки після тих подій досі жодна особа не понесла покарання, – пише Українська правда.

У справі так званої “чорної роти Беркуту”, яка розстрілювала майданівців, вже більше року тривають судові засідання. На лаві підсудних – лише 5 силовиків. У притягненні до відповідальності злочинців у цьому епізоді слідство просунулося значно далі у порівняні з іншими епізодами.

Але очікувати на вирок не варто й у 2017-му.

Тим більше не варто сподіватися на притягнення до відповідальності в українських судах організаторів та замовників. І прокурори, і адвокати родин “Небесної сотні”, і потерпілі вважають, що для найшвидшого встановлення справедливості влада в особі керівників Генпрокуратури, СБУ, МВС та особисто Президент не роблять усього необхідного.

Ця справа не стала для держави “Справою №1”.

Хто першим натиснув на спусковий гачок – невідомо

З чого почалося загострення на Майдані 20 лютого 2014-го?

Слідство досі не може дати однозначної відповіді на це запитання. І не лише через те, що достеменні свідчення про перебіг подій того дня не надали силовики, які перебували в епіцентрі подій. Не поспішають ділитися своїм баченням ескалації і майданівці.

Тому досі розглядається кілька версій того, що саме стало спусковим гачком для масових вбивств.

За однією з версій, приблизно о 5-ій годині ранку силовики почали штурм консерваторії. У звіті правозахисних організацій, який опублікували у 2015-му, початок активних дій зранку 20 лютого 2014-го описують наступним чином:

“Правоохоронці здійснили спробу захоплення приміщення Консерваторії, де був розташований медпункт Майдану. Для цього вони закидали приміщення Консерваторії “коктейлями Молотова”. У цей час вони були обстріляні невідомим особами. Після кількох спроб захопити приміщення Консерваторії правоохоронці відступили“.

У цьому ж звіті наводяться спогади майданівця Михайла Хоміка, який того ранку перебував поблизу Консерваторії. Він також каже про штурм будівлі та поодинокі постріли з карабіну. “За якусь мить почув автоматну чергу і одиночні постріли з автомату, – згадує Михайло. – “Беркут” почав тікати“.

За іншою версією, яку в ході розслідування озвучували правоохоронці, початок активних дій вранці 20 лютого стався через дії майданівців. Нібито вони кинули кілька світло-шумових гранат в силовиків, після чого останні й розпочали штурми будівлі.

Слідству достеменно відомо, що постріли в бік силовиків велися як з Консерваторії, так і з боку барикад. Це встановлено слідчим експериментом.

Загалом під час фази загострення того дня під стелою на Майдані двоє силовиків було вбито ще 20 – поранено.

Але хто саме поцілив в силовиків – невідомо.

Свого часу відповідні свідчення дав лише Іван Бубенчик. На слідчий експеримент він не з’явився. За даними слідства, покази Бубенчика не відповідають фактичним обставинам.

Про наявність зброї у майданівців заявляв Володимир Парасюк (станом на 19 лютого 2014 року після входження самооборони в Консерваторію він представлявся журналістам як “розпорядник”). Але на допит в прокуратуру Парасюк не з’явився.

Слідство встановило частину майданівців, які зранку 20 лютого перебували в Консерваторії. Проте жодна людина не визнала, що стріляла по правоохоронцям чи взагалі використовувала зброю.

Відсутність свідчень майданівців щодо використання зброї не дозволяє встановити усіх обставин подій, кажуть слідчі. А це дуже важливий момент у розумінні усієї картини того дня. Адже ці втрати серед силовиків стали переломним моментом – вони почали відступати з Майдану.

Натомість за справу взялася “чорна рота Беркуту”.

Допоки вбивство силовиків вранці 20-го лютого не розкрито, у слідства залишається версія про наявність третьої сили, яка таким чином спровокувала ескалацію конфлікту. Також невідомо, чи була ситуація для правоохоронців на Майдані настільки критичною, що потрібно було задіяти штурмову роту “Беркуту”.

“Чорна рота”

Близько 9-ї години ранку на майданчику поблизу Жовтневого палацу з’явилася рота “Беркуту”, яку згодом назвуть “чорна”.

Силовики почали так зване “невибіркове застосування зброї”.

За законом вони мали знешкодити осіб, які тримали в руках вогнепальну зброю, та своїми діями могли нести небезпеку життю. Натомість, розстріляли майданівців, у яких, за даними слідства, максимум що було у руках – це фанерні щити та палиці.

Самі ж беркутівці, які нині перебувають на лаві підсудних, повідомили слідчим, що їхнє завдання було допомогти бійцям внутрішніх військ відійти з Жовтневого. При цьому під час перших допитів вони переконували, що на Інститутській взагалі були не вони.

Факти говорять про інше.

“Чорна рота” вирізнялася від інших силовиків жовтими стрічками на руках. Цей засіб розрізнення був і на Миколі Симисюку, бійцеві цієї роти. На відео видно, як він стріляє з помпової рушниці. Але його постріли тривали недовго. Уже о 9:16 він загинув поблизу Жовтневого палацу.

Загибель Симисюка стала однією з зачіпок, яка вивела слідство на конкретний підрозділ “Беркуту”, в якому той працював.

“Беркутівці” евакуюють загиблого Миколу Симисюка

Друга зачіпка більш відома. Командир цієї роти Дмитро Садовник мав фізичну ваду: за кілька років до подій на Майдані втратив кисть на правій руці. На відео з розстрілу майданівців один з силовиків веде вогонь, тримаючи зброю на протезі.

Щодо Симисюка, то за півроку після загибелі про нього нагадала київська міліція. Дивним чином.

У серпні 2014-го на сайті київської міліції з’явилося повідомлення “Вічна та світла пам’ять тим, хто віддав власне життя під час несення служби”. Про Симисюка написали: “Своїм героїчним вчинком під час виконання службових обов’язків Симисюк Микола Миколайович додав ще одну славну сторінку в історію київської міліції“.

Сергій Горбатюк, керівник Департаменту спецрозслідувань ГПУ у діях Симисюка ніякого геройства не побачив. Саме під керівництвом Горбатюка розслідуються усі справи щодо злочинів проти учасників Євромайдану.

“На відео видно, що Симисюк вів стрільбу з помпової рушниці, – каже Горбатюк. – У слідства є припущення, що він влучав у майданівців. У перших загиблих влучали мисливськими набоями (дріб та картеч). Їх, за версією слідства, рота Садовника використовувала у помпових рушницях”.

Інтенсивний смертельний вогонь “чорна рота” вела приблизно півтори години. Від Жовтневого палацу беркутівці відійшли до сніжної барикади поблизу виходу на Інститутську з метро “Хрещатик”, а потім – до бетонної барикади, яка знаходилась трохи вище. Там підлеглі Садовника залишалися до пізнього вечора. Увесь цей час вони продовжували тримати під прицілом майданівців.

О 16.45 один з беркутівців зробив ще один смертельний постріл. Це зафіксувала камера спостереження з Нацбанку. Тієї миті був вбитий Володимир Мельничук, який перебував на майданчику Жовтневого палацу.

Загалом “чорну роту” слідчі звинувачують у розстрілі 48 Героїв “Небесної сотні”. Також за словами слідчих, від куль беркутівців отримали поранення ще 80 майданівців. Усього ж вогнепальні поранення того дня отримали 300 протестувальників.

Не виключають у Генпрокуратурі й версію про стрільбу з готелю “Україна”.

20 лютого жертв могло бути значно більше. Після 15.00 міліцейські підрозділи почали масово отримувати зброю та бойові набої. Загалом було видано 1000 стволів, з них 408 – тітушкам. Єдине, через що не пролилося значно більше крові – не було надано наказу на застосування цієї зброї.

Виконавці та замовники

Безпосередніми виконавцями вбивств майданівців 20 лютого слідство вважає 28 співробітників спецроти київського “Беркуту” на чолі з Садовником. З них лише 5 знаходяться на лаві підсудних, більше 20 – у розшуку включно з самим Садовником. За інформацією слідства, щонайменше 10 беркутівців отримали російське громадянство.

На злочинців вищого рівня міг вивести командир “чорної роти”. Він був однією з ключових осіб, кого вдалося затримати слідству. Але восени 2014-го Садовнику допомогли втекти. Сталося це через рішення суду, яким “беркутівця” з-під варти відпустили під домашній арешт. Невдовзі він зник.

Напередодні третьої річниці розстрілів адвокат родин “Небесної сотні” Віталій Титич зробив гучну заяву. Він вважає, що Садовника було обміняно. На кого або на що – не знає.

“Він нікуди не втікав, – розповів Титич. – Садовнику організували скасування запобіжного заходу з грубим порушенням процесуального закону. У подальшому під супроводом своїх колег, діючих працівників “Беркуту”, він покинув територію України. Як нам зараз відомо, отримав громадянство Росії“.

Адвокат Віталій Титич: Садовник був обміняний

У нещодавно оприлюднених нардепом Надією Савченко “списках на обмін” “полоненими” виявилися екс-беркутівці Павло Аброськін та Сергій Зінченко, які перебувають на лаві підсудних. Самі вони відмовилися від того, щоб їх видавали бойовикам.

Натомість у Генпрокуратурі спростували інформацію про обмін як Садовника, так і інших беркутівців. За словами слідчих, з ними особисто ніхто таких розмов не вів.

Після виходу Садовника під домашній арешт у правоохоронців була можливість його затримати. За словами прокурора Олексія Донського, він готовий був це зробити разом із напарником. Для цього їм потрібна була допомога спецпідрозділу. Але вони не отримали дозвіл на застосування цього спецпідрозділу від керівництва Генпрокуратури. Відомство у той час очолював Віталій Ярема.

Історію з Садовником адвокати родин “Небесної сотні” називають такою, що вказує на системне перешкоджання розслідуванню чинними представниками влади. І це, за їхніми словами, унеможливлює фіналізацію розслідування: вихід на організаторів та замовників.

За версією ж слідства, є достатньо доказів вважати головним організатором вбивств майданівців 20 лютого безпосередньо Віктора Януковича. У матеріалах досудового розслідування є покази двох свідків, що вони отримали інформацію з оточення екс-президента про наступне застосування силовиками зброї проти майданівців.

Янукович дав загальний наказ Віталію Захарченку (екс-міністр внутрішніх справ – УП), пояснює Донський. Міністр переказав наказ командиру полку “Беркут” Сергію Кусюку. Останній же задіяв спецроту Садовника.

Натомість слідство досі не може дати відповідь щодо ролі Ріната Ахметова у подіях навколо Майдану.

За інформацією “Української правди”, під час запеклого протистояння з центра Києва одна особа телефонувала на особисті номери Віктора Януковича, Андрія Клюєва та Ахметова. Особисті номери телефонів цих людей могла знати лише дуже наближена до них особа.

Найчастіше ця особа телефонувала саме Ахметову.

Також тінь на олігарха кидає інформація про відвідання його маєтку в Донецьку помічником президента Росії Владиславом Сурковим. Приїзд останнього в Україну під час Євромайдану слідчі розглядають як певний вплив на тогочасне керівництво країни.

Зокрема, перевіряється версія, чи не представники РФ спровокували розстріл майданівців, який би не дозволив сторонам вирішити протистояння мирним шляхом?

Проблеми розслідування. Вироку цього року чекати не варто

Напередодні третьої річниці початку Євромайдану в інтерв’ю “Українській правді” Сергій Горбатюк заявляв, що однією з проблем розслідування є те, що з 15 тисяч силовиків, яких влада задіяла проти протестувальників, лише 10 дали відносно правдиві свідчення. Постреволюційні керівники МВС та СБУ не допомогли слідчим отримати більше інформації.

Та й в самій прокуратурі за три роки далеко не все йшло гладко.

Нині адвокати родин “Небесної сотні” прямо заявляють: 2014-й рік був втрачений для слідства.

Більшість проблем залишається й досі, належної підтримки розслідуванню немає ані з боку правоохоронних органів, ані з боку керівництва держави.

“Більша частина перепон, які існували у 2014-2015 роках, залишилися, – вважає адвокат Павло Дикань. – Немає належної підтримки розслідування. Відбуваються численні зміни в організаційній структурі управління спецрозслідування ГПУ.

Система зсередини зовсім не змінилася. Якщо і є певні осередки, які реально працюють над встановленням об’єктивної істини в справах, то більша частина правоохоронної системи або прямо, або приховано опирається розслідуванню”.

При цьому адвокати продовжують підтримувати слідчих, які розслідують злочини проти учасників Євромайдану. Ті, в свою чергу, переконують, що в рамках наявних ресурсів роблять усе можливе для досягнення результату.

За словами Сергія Горбатюка, суспільство цілком справедливо вимагає надати результати розслідування у стислі терміни. Проте додає, що для цього мають працювати усі правоохоронні органи, і бути у наявності воля керівництва.

А її якраз не відчувається.

“Якщо це справа №1, то відповідно має діяти вся система, – каже Горбатюк. – Але кожен на своєму місці не робить того, що мав би для розслідування цієї справи. Виходячи з заяв, які роблять очільники влади, мали б бути створені усі умови для роботи слідчих та прокурорів.

Але цього немає. Я можу констатувати: ця справа не стала №1 для держави”.

І в слідчих, і в адвокатів родин “Небесної сотні” є надія, що розгляд справи беркутівців у Святошинському райсуді столиці таки завершиться покаранням хоча б виконавців злочину. А от вийти в українських судах на середню ланку злочинців, а тим більше найвищу, сподівань немає. Покладають їх на Міжнародний кримінальний суд.

У листопаді 2015-го МКС виніс попереднє рішення, що не може брати до свого провадження справу Євромайдану, бо не побачив достатніх ознак масштабності і системності злочинів.

Нині в Генпрокуратурі збирають додаткові матеріали, які б переконали суд у Гаазі в системності та масштабності.

А от вироку у Святошинському суді щодо дій беркутівців цього року очікувати не варто. На сьогодні у суді опитали лише половину потерпілих – приблизно 100 людей.

Після потерпілих потрібно буде опитати ще близько тисячі свідків.

Олексій Братущак, УП