Чим живе Устилуг – місто, у якого за городами видніється Європа

Найбільша громада Волині пишається Стравінським, ремонтує будівлі і чекає дорогу

Устилузька громада розкинулася на вигинах Західного Бугу, прямо вздовж річки, на шістдесят кілометрів берегової лінії. Це двадцять шість сіл з містом в центрі – так відновилася “історична справедливість”, і Устилузький район, що існував до 1959 року, знову з’явився на карті – тепер в новому статусі. Тут пишаються Ігорем Стравінським, п’ють воду з Глибокої Криниці, ремонтують школи і скаржаться на дороги і сміття, яке залишають люди, які перетинають кордон з Польщею. А там, прямо за городами, на яких вже прибрали яскраво-помаранчеві гарбузи, видніється Європа, – пише Сегодня.UA.

НА КРАЮ КРАЇНИ. Село Лудин — колишня “крайня точка Радянського Союзу”. Дістатися сюди складно. Дорога – суміш бруківки, асфальту і дірок – змушує рулити акуратно і повільно.Навколо блискучі чорноземом поля і похмурі сліпі очі дотів на пагорбах, яскраво-осіннє листя дерев підточені чорними краплями якоїсь зарази. Втім, вже в самому Лудині дорога стає краще – кам’яна, міцна, подекуди видніються свіжі латки.

18 кілометрів до Устилуга. 498 жителів по паспорту. В реальності – трохи меншечотирьохсот. На пагорбі стоїть триповерхова школа 1971 року народження, яку якраз утеплюють силами громади. Тут навчаються 108 дітей. Більшість – 65 осіб – живуть у навколишніх селах і добираються на навчання на шкільному пазіку. Другий автобус вже напідході – один не справляється. За рік роботи громади школа зробила косметичний ремонт в їдальні і майстерні, купила в їдальню плиту, холодильник і електром’ясорубку.

Кожен клас обставлений в своєму стилі, працюють туалети, вікна нові, опалення – натвердопаливних котлах, запаси вугілля і дров на зиму вже є. Вікна нові. Тут існує Козацька республіка. Від першого по четвертий клас – “весельчата”. Потім приймають в “козачата”, у них власні курені, пісні, Рада, гетьман. Дітей вчать відповідальності: з першого класу діти доглядають за власним кімнатною рослиною.

– Мені здається, сільська школа виховує краще, ніж міська, – ділиться з “Сегодня” директор Людмила Гладчук. – Ми кожну дитину знаємо, кожну сім’ю. Самі в селі – у всіх на виду. Це дитина сусіда, це кума сусіда, це знайомі, це друзі. Кожен вчитель намагається на уроці дати максимум, тому що знає, що дитині треба піти і допомогти мамі по господарству.

Перші згадки про село з’явилися на початку XVI століття. Є дві легенди про походження назви: мовляв, заблукали колись мисливці, та й назвали місце Блудин, тільки перша буква відпала. А по другий – тут жили лудильники, які займалися обробкою металу.

– Лудин – самостійний. У роки Другої світової тут була своя боївка УПА. На в’їзді – стовп, а там було гасло: “фашистів не пустимо, а мельниківців разіб’ємо”. Це була своя держава.Стільки років пройшло, а самостійність в крові, завжди є власна думка, – гордо каже Людмила Гладчук.

Прямо в саду біля невеликої цегляної хати стоять хрести – це пам’ятник 1911, відзначає скасування кріпосного права. Між деревами натягнута мотузка, на ній сохне білизна. Напідвіконні двоє мужиків лагодили дециметрову антену.

Пам’ятник. Місце під хату дали поруч з монументом, присвяченим скасуванню кріпосного права.

— Тут біля них народився, тут і помру, – каже один з них. Його дружина поїхала на заробітки, залишивши чоловіка возитися з дітьми. – Все життя запитують люди, хто ж тут похований, а це – пам’ятник!

В сад заходить бабуся – знімати білизну.

– У 65-му році хата побудована, – розповідає Таїса Федотівна Волочай. – Місця іншого не давали, так що вийшло, що живемо прямо з цими хрестами. Хоч би хто грошей на фарбудав!

Трохи нижче, біля підніжжя пагорба, на якому в деревах ховається синя дерев’яна церква,маленька каплиця. Це – Глибокий Колодязь. Люди кажуть, раніше джерело бив так сильно,що з усієї округи привозили шерсть, щоб забити дно, інакше затопило б нижню вулицю села.На Водохреща службу правлять тут, кажуть, вода цілюща. Не знаю щодо лікувальних властивостей, але на смак хороша – чиста, свіжа, холодна, аж зуби зводить.

Свято-Миколаївська церква – ще одна візитна картка Лудина. Побудована в 1601 році, вона до цих пір вперто дивиться вгору, радує готичному стилем і іконами, які прикрашені вишитими рушниками. На жаль, старі ікони розікрали, в тому числі чотири роки тому винесли і шалено цінну “Неопалиму купину”. Величезні дерева в церковному дворі ніхто не чіпає -вони зрослися з будівлею і тепер захищають його від старості і обвалів.

ПЕРШІ ВІД КОРДОНУ. Устилуг зустрічає нас величезною – в сотню машин – чергою прямо на кордоні міста. Вона розтягується довгим оклику, нагадуючи, де ми: зовсім поруч, за кілька кілометрів, знаходиться міжнародний автомобільний (для легковиків) пункт пропуску”Устилуг-Зосін”. Проїжджаємо повз, їдемо по головній вулиці. На годиннику – восьмій ранку,людей небагато, мрячить дрібний дощ. Двірники, незважаючи на негоду, прибирають з узбіч папірці і поліетиленові обгортки. Урни та сміттєві баки – на кожному кроці.

На в’їзді. Черга до Польщі – сотні машин на кордоні Устилуга.

– Раніше було гірше, – розповідає “Сегодня” дівчина в магазині, вправляючись з кавоваркою.- Всі машини, які їдуть до Польщі, прямо тут стояли, на узбіччях …

Пункт пропуску ховається за двома вигинами дороги. Місцевий бізнес кучкуються тут -маркет, обмін валют. У кіосках і магазинах, судячи по вивісках, можна купити хот-дог, тютюні алкоголь. Зліва, на невеликій гірці, – пам’ятник загиблому прикордонному загону, який у 1941 році, на другий день війни, прийняв удар німців. Відразу за ним – великий будинок цілодобового туалету.

На пункті пропуску – черга з десятка машин, які “пройшли відбір” на в’їзді (займає кілька годин) і тепер проїжджають до Польщі. За всім цим з віконця кіоску тоскно спостерігаєхлопець, який продає хот-доги: після того, як з Устилуга прогнали автомобілі, клієнтів стало замало.

Мерія – жовта двоповерхова будівля – ніби в облозі. У дворі розриті котловани, працюють люди – зміцнюють фундамент і роблять ремонт в будівлі, де планують відкрити Центрадмінпослуг.

– Устилуг – це одна з перших громад в країні, – розповідає нам глава громади і мер Устилуга Віктор Поліщук. – Унікальність в тому, що у нас центром стало місто. Процес об’єднання навколо міст двояко. Є міста, які хочуть приєднати навколишні села, але ті проти, тому що там є великі підприємства, вони платять податки, там нормальний бюджет, і ніхто не хоче об’єднання. Є навпаки, сільради хочуть до міста, але міський голова не хоче, тому що вони дотаційні.

Тут громада виникла в межах колишнього Устилузького району, який існував до 1959 року.Все за правилами: не більше ніж 25 кілометрів від крайнього населеного пункту до центру громади. На сьогоднішній день – це найбільше подібне утворення в області. Чи жарт – місто і сім сільрад, керуючі двадцятьма шістьма селами. Плюс – третина території Володимир-Волинського району, які відійшли громаді, площа якої – майже 41 тисяча гектарів. Це привідносно невеликому населенні – 7625 осіб.

З жовтня по грудень минулого року був період розчарування. Двадцять шість сіл на кордоніз Польщею розтягнулися на добрих 60 кілометрів. І якщо раніше всі печатки і право підпису були прямо на місці, в сільраді, то зараз доводилося добиратися в Устилуг за кожною довідкою. Глава згадує – треба їхати кудись на місця, а доводиться сидіти в кабінеті, тому що під кабінетом величезні черги, і люди клянуться “прямо тут лягти”. Але обійшлося.Виявилося, що в “першому вагоні” поїзда децентралізації значно зручніше, ніж в інших.

– Ми з головами сільрад вирішили: не можна чекати змін на верхах, треба щось робити своїми силами, – говорить Поліщук. – Пішли на децентралізацію. І не прогадали. Отримали 8,8 млн інфраструктурної субвенції, поділили між сільрадами. До об’єднання у них бюджет був триста тисяч, а після кожен отримав по мільйону.

Школа. Фасад утеплюють силами громади.

До субвенціях і держпідтримку Устилуг поставився по-хазяйськи. Ремонти в школах і дитсадках – пластикові вікна, двері, заміна газових котлів на твердопаливні. На це пішло 70% з тих 8,8 млн. Решта – на водопостачання. Змінюються водопроводи, напірні башти модернізуються. Почався і ремонт комунальних доріг, причому ще в минулому році – завдяки змінам до Податкового та Бюджетного кодексу, які дали місцевому бюджету можливість отримувати акцизний збір. Проблема з дорогами, втім, глибше: якщо в населених пунктах все добре, то з’єднують їх шляху державного значення, які, може бути, передадуть на баланс в кінці року, так що вкладати в них гроші громада поки не може згідно із законом.

Два проекти громади отримали фінансування від Держфонду регіонального розвитку, це школа в Устилузі та дитсадок у селі Зоря. А ремонт в самій будівлі міськради дотує Німеччина – ЄС виділив понад півмільйона гривень на капремонт і створення семи робочих місць вартістю в 700 євро кожне. Програму розвитку пишуть польські експерти завдяки гранту, який отримав Волинський офіс реформ.

– Ми подали ще п’ять проектів на Держфонд розвитку, щоб отримати кошти крім субвенції. Прем’єр заявив, що в пріоритетах оборона, децентралізація і дороги, так що, думаю, гроші отримаємо, – планує Поліщук. Серед цих проектів – дороги, районний будинок культури,школи.

Тут є кілька великих підприємств – птахофабрика, комбікормовий завод, велике сільгосппідприємство, будується насіннєвий завод.

А ось пункт пропуску доставив чимало клопоту свого часу. Спочатку буферна зона була,потім пост міліції прибрали, і всі машини ринули в місто.

– Під’їзні шляхи заблоковані, ні пожежна, ні швидка не під’їде, люди не можуть спати, діти в школу не можуть пройти … Потім чергу винесли за межі міста, – згадує Поліщук. – І відразу знялася проблема сміття, тому що люди везли з собою пакети, ми, звичайно, поставили багато баків, але їм ліньки було виходити з машини, кидали прямо з вікон, собаки їх роздирали, те сміття гуляло … Уявіть, це майже дві тисячі машин в обидві сторони на добу!

З безпекою теж все нормально – Устилузьку громаду обслуговує загін поліції з дев’яти осіб.Начальник звітує перед депутатами, а ті можуть його зняти і призначити нового. А ось з безробіттям гірше.

– Безробітні – ви можете судити про їх кількість по черзі на Польщу. Є кадровий голод, людям простіше поїхати і за тиждень там заробити більше, ніж тут за місяць, хоча робота тут є, -підсумовує голова. І додає, мовляв, громада буде розвиватися. – Головне – бажання працювати. Є ж такі, що сидять, зарплату до виборів отримують, їм і так добре. Ви ж бачите,громади з’являються, було п’ять на Волині, стало сім, а є ряд районів, де кіт не валявся – “ми чекаємо, поки нас примусово об’єднають”

“РАЙСЬКИЙ КУТОЧОК”. Устилугу — 1150 лет. Він знаходиться на берегах трьох річок – Студянки, Західного Бугу та Луги. Устя Луги – звідси і пішла назва. І прямо на берегах цієї річки вартує перлина міста – музей, присвячений геніальному композиторові Ігорю Стравінському. У 2013 році його реконструювали, повернули первозданну форму. Стравінський сам розробив проект – форма швейцарського шале, стрімка покрівля, червона черепиця.

– Стравінський проводив тут літні місяці, написав 16 творів, зокрема музику до балету “Веснасвященна”. Він називав це місце “райським куточком”, – директор музею Володимир Терещук проводить нас по кімнатах з високими стелями і показує експонати, розповідаючи про життя генія.

– Це композитор тисячі і одного стилю, він дуже любив тутешні місця і свій маєток – Стара Міза, це від французького maison, будинок. Приїжджав сюди до 1914 року, до Першоїсвітової, потім Буг став прикордонної рікою. Революцію Стравінський не визнав, негативно відгукувався в пресі, став персоною нонграта. Йому на півстоліття заборонили в’їзд до Рад.

Тут лежить “стравігор”, створений композитором інструмент для малювання лінійок під ноти.Коштують лялькові “вертепи”, що зображують сцени з великих творів – опери “Соловей” і балету “Петрушка”. На столику – замкнена скринька з землею з могили. На стіні – фото. У тому числі і те, на якому зображений сам Стравінський в цьому маєтку – він на сходинках записує сліпого Лірника. У великому залі – величезний рояль, столик для гри в покер, а на стінах – портрети. На одному з них маестро зобразив Пабло Пікассо, ретельно виписавши олівцем “руку генія”.

Рояль Стравінського. Маестро творив тут 16 творів.