Вічна пам’ять невинно убієнним голодом у 1929-33 роках!

Окрім цього, був штучно організований голодомор у 1921 р. А також у 1946-47 роках, після 2-ї Світової війни. «Визволителі» показали, хто в Україні господар. Тоді теж вмерли від голоду мільйони українців – еліта нації, порожнє місце якої зайняли брехелітарії – нащадки комуністів, котрі керують нами і досьогодні.

На початку незалежності вони волали: «Голодоморів не було! Був неврожай. Генерал Муравйов і звірства ЧК – вигадки ворогів. Репресії та концтабори в Сибірі – підступна пропаганда загниваючого капіталізму!».

Він ніяк не догниє, а вашої імперії давно нема і не буде більше ніколи – справедлива відплата за зруйновані церкви, закатованих в НКВД священників, спустошені душі, мат, зло, крадіжки, алкоголь, цинізм, збочення, тюрми переповнені іншодумцями та патріотами, реквізиції, гвалт і грабунки…

Історія ця, навіть у де-юре незалежній Україні, продовжується. Проте, розвитку мати вже не буде: це гарантований Господом широкий шлях до вічних мук пекла тим, хто голодомори організовував і надихав. І тим, хто не покаявся.

Кожного року, у листопаді, жахаючи нащадків колоніальних мучителів, Україна запалює мільйони свічок пам’яті за своїми вбитими комуністичним геноцидом матерями, батьками, братами і сестрами, єдинокровними співвітчизниками – українцями і не українцями, людьми, які не дожили, не долюбили, за померлими дітьми, особливу нестачу яких ми відчуваємо нині. Якби не голодомори організовані радянською владою, населення України по чисельності нараховувало б нині до 100 млн. людей.

На фотокопії із книги «Колективізація і голод на Україні 1929-1933», Київ, «Наукова думка», 1993 р. (яку ви тепер вдень зі свічкою не знайдете бо наклад її всього 3 тис. екз. та й ті вже, мабуть, знищені) наведено протокол Брацлавської РайКК-РСІ на Вінниччині про зловживання владою під час заготівлі хліба в с. Остапківці, в 1932 р., уповноваженим РПК тов. Зуєвим. (Це рідне село моєї мами, в дівоцтві Брус Марії Сидорівни, українки, етнічної козачки).

У ньому наведено прізвища членів «трійки» – Незнамов (голова), Таберт (член президії), Марущак (зав. РБС), такий собі москальсько-жидівсько-хохляцький симбіоз по геноциду українського населення, що жило у селах поблизу Брацлава і Немирова. А на світлині з тих років біля одного з возів, що привезли здавати хліб, стоїть мій дід – Брус Сидір Хомович, кавалер Георгіївських хрестів за хоробрість у 1-шу Світову, батько сімох дітей. Котрі почали голодувати після «перекручування лінії партії та зловживання владою» під час грабунку зерна у селян, 10% якого отримував тов. Зуєв та його посіпаки. До яких відносився і Ларіон Шевчук на прізвисько «Курка», голова комнезаму (комітет незаможних селян) в с. Остапківці, руйнівник храмів, «стукач», збоченець і садист, гультяй, ледащо, п’яниця. Член ВКП(б)У. Втік із села після війни остерігаючись гніву і розправи селян.

Як мислите, сувора догана по партійній лінії «таваріщу» Зуєву могла компенсувати відібране зерно чи зупинити початок голоду в селі? І я так думаю. Не могла і не зупинила.

Я віднайшов документи, зокрема акт перевірки колгоспу в с. Остапківці інспектором КК-РСІ Ткаченком та зав. агітмасовим відділом газети «Шлях Ілліча» Мілявським, який повністю підтверджує провину Зуєва і привідкриває нові злочини «будівників комунізму», цитую мовою оригіналу: «В ході хлібозаготівель тов. Зуєвим були допущені грубі помилки – а) грубе відношення до гр. Павленка Прокопа (мій близький родич, потім зник – А.Б.), б) незаконне стягнення збіжжя з селян, що повністю виконали свої зобов’язння – у гр. Семененка і Нагайчука…» У скарзі селян до ВУЦВКу в січні 1932 р. сказано, що бригада (продзагін) брутально поводилася з колгоспниками, била їх, привласнювала майно та продовольство. На тов. Зуєва у міліції була заведена кримінальна справа. А ось яке покарання було застосовано, знаємо з протоколу Брацлавської РайКК від 28 березня 1932 р. – сувора догана. Те ж повторюється і тепер, у наші дні. Колишні комуністи, співробітники КГБ та їхні прихвосні у місцевій та центральній владах, судах, прокуратурах, міліції та СБУ зачаїлись в очікуванні люстрації. Надіючись, що й на цей раз пронесе. А вони й надалі будуть панувати – красти, брехати і розтлівати народ, що допустив їх до влади. Українці добрі – попросиш і нагодують. Одягнуть, зігріють… Почнеш лякати – перелякаються і зроблять по-твоєму. Не діждуться.

Від чогось подібного ми тепер відходимо, слава Богу. Проте, все залежить тільки від нас. Просімо Бога – і дастся нам. Не біймося – і житимемо. Все буде добре. Слава Україні!

26.11. 2011 р.
Анатолій Бідзюра,
голова ГО «Україна + Польща, м.Нововолинськ