Вісім феєричних історій про тренерські методи Кварцяного
Найексцентричнішому тренеру українського футболу виповнилося 63 роки.
“Футбол 24” пропонує прочитати, що розповідали про Віталія Кварцяного його колишні футболісти.
Флорентін Матей, півзахисник “Волині” у 2013-15 роках:
– Коли я тільки потрапив у “Волинь”, ніколи не забуду цього, тоді команда проводила матч проти дублюючого складу. У них було 14 футболістів, у нас – 10. До всього цього основний склад був одягнений в бронежилети, що неймовірно ускладнювало гру. Ти біжиш і нічого не бачиш перед собою, в очах біліє. Після 20 хвилин такої гри можна просто збожеволіти.
Також прекрасно пам’ятаю свою дебютну гру в складі команди. Після першого тайму ми програвали з рахунком 1:2. У роздягальню влітає неймовірно злий тренер і починає там таке витворяти! Я запитую у Бікфалві: “Що це відбувається? Він нас зараз повбиває?”. На що отримую відповідь: “Не хвилюйся, у нас завжди так”. Я тоді був шокований таким, думав, що це неможливо. Спочатку навіть злегка побоювався наставника, адже тоді ще не знав його настільки добре. Згодом я звик до цього всього.
Роман Толочко, півзахисник “Волині” у 2002 році:
– Був один випадок. Грали ми у Запоріжжі, а після повернення у Луцьк Кварцяний заявив, що кількох гравців відрахує з команди. Я змушений був підходити до нього і просити за Федюкова та інших хлопців, хоч вони були старшими від мене. “Я так решил – и точка”, – відрубав Кварцяний. Але наступного дня всі “штрафники” вже працювали на тренуванні. Просто Володимирович погарячкував у той вечір. Зайва імпульсивність – це його “мінус”. Всі ми пам’ятаємо знамениті фрази, наприклад, про сербів, “яких американці не добомбардували”. Це людей ображає.
Після роботи під керівництвом Мирона Маркевича мені було дуже незвично опинитися в тій атмосфері, яка панувала у “Волині”. Чи абстрагувався я від матюків, якими “сипав” Кварцяний? Та ні, просто було дуже смішно. Іноді я реготав прямо у роздягальні. “Чого смієшся?” – накинувся якось Віталій Володимирович. “Бо смішно”, – відповідаю. В принципі, між нами ніколи не було непорозумінь.
Ерік Бікфалві, нападник “Волині” у 2012-15 роках:
– Мені він сподобався. Імпонують тренери, які вміють накрутити, мотивувати гравців, вимагають від них агресії. Коли він тільки повернувся в клуб, у нас навіть стався невеликий конфлікт: Володимирович кричав, лютував, а у мене були свої аргументи, я намагався йому пояснити свою позицію. У підсумку, пройшов якийсь час, тижнів зо два-три, я звик до того, чого він хоче, зрозумів його вимоги і все налагодилося.
У нас після кожної гри статистика: у кого скільки відборів, у кого скільки перехоплень. Підкатів – немає. Тільки відбори і перехоплення – це він любить найбільше. Його улюблений персонаж – Дженнаро Гаттузо. Взагалі, коли я буду тренером, якщо стану, звичайно, то мій стиль поведінки буде схожий. Теж буду кричати, теж буду давати волю емоціям.
Олександр Гуменюк, голкіпер “Волині” у 2003-05 роках:
– Коли ми тільки почали вести переговори про мій контракт, Віталій Володимирович поцікавився: “П’єш? Куриш?” Я відповів: “Не палю”. Кварцяний зрадів: “Будеш грати, у мене в команді всі п’ють”…
Крім того, після перемоги над “Динамо” в 2003 році Віталій Володимирович скомандував замінити ящик пива на ящик горілки. Жарти жартами, але якщо відверто, то після вдалих матчів Віталій Володимирович дозволяв нам пропустити чарку-другу. Пригадується, коли взяли гору над “Динамо”, а я ще й відбив пенальті, то в душову занесли ящик пива.
Тільки почався бенкет, туди зайшов Кварцяний, чого за ним раніше не спостерігалося, і на підвищених тонах поцікавився: “Це що ви собі дозволяєте?!” Ми відразу навіть не зрозуміли, що відбувається, адже раніше це було звичною справою. Прибіг адміністратор команди, і тренер накинувся вже на нього: “Це що таке? Яке пиво?! Давай сюди ящик горілки, ми ж перемогли “Динамо”!
Євген Хачеріді, захисник “Волині” у 2006-08 роках:
– У нього була вівчарка, він її любив. Він постійно приводив її на тренування. Кидав м’яч і наказував вівчарці – “Фас”! Пес розривав м’яч на частини. “Ось бачите, як грати треба?!” – кричав Кварцяний. Але на людей вівчарку він ніколи не нацьковував.
Ігор Скоба, півзахисник “Волині” у 2010, 2011-14 роках:
– Віталій Володимирович постійно міг пожартувати, але, в той же час, міг і рознос серйозний влаштувати, якщо був без настрою.
Мені найбільше подобалося, як він казав: “Їдь у своє сонячне місто…” – в кінці він казав, куди. Це вже залежало від того, звідки ти. Наприклад: “Їдь в свій сонячний Джанкой”. Часто було весело, але і невесело бувало…
Сергій Соботович, півзахисник “Волині” у 2000-01 роках:
– Якось напередодні угорських зборів Кварцяний відразу переглядав по 40 гравців, при цьому говорячи: “Кто выживет – тот будет играть”. Тренування проходили в Дачному, що неподалік Луцька. І ми рубалися на снігу до втрати пульсу. Якось на перегляд прибула група футболістів з Дніпропетровська, практично всі вони були якісь щуплі, невисокі… Володимирович глянув на їхні худі ноги та сказав: “Мальчики, вам не надо играть в футбол – вас здесь поубивают!”
Інколи Кварц робив одну “затраву”. Її суть полягала у тому, що перед тренуванням він казав: “Победителям даю бутылку “Пепси”. І за ту воду ми ледве не вбивали один одного – якось було соромно програти товаришу по команді. Після тренування він питав нас чому ми на полі – за гроші! – викладаємося менше, аніж за солодку воду.
Далібор Стевановіч, півзахисник “Волині” у 2011 році:
– Коли побачив Луцьк, мені здалося, що мене перемістили у часі років на сто назад. Ями на дорогах такі, що навіть 60 кілометрів на годину не можна поїхати. У роздягальнях на базі тепла вода то є, то немає – як пощастить. Я вирішив, що все це дрібниці, нічого страшного, можна і перетерпіти. Але потім ми познайомилися з головним тренером, ось де почався цирк. Ви в YouTube просто напишіть прізвище “Кварцяний” і все зрозумієте.
Я вперше побачив, що тренер може бити гравців. Ось прямо бив, якщо погано граєш, навіть якщо погано тренуєшся. Мене, правда, не чіпав. Він взагалі любив гравців з Югославії, діставалося в основному українцям. Якщо ти не перемагаєш після першого тайму, в роздягальні неможливо було йому в очі дивитися. Він кричав: “Що ти, …, робиш! Твою мать, я тобі зараз…” Я себе заспокоював: “Дадо, тільки спокійніше, навіть якщо буде щось говорити”.
Переодягаємося, а Кварцяний кличе мене в туалет! Каже: “Стевановіч, ану йди сюди”. Разом з ним і з фінансовим директором йдемо в туалет. Я подумав, що мене зараз будуть бити, адже програли минулий матч. Я навіть приготувався оборонятися, налаштувався, не боявся. Пішов з ними туди, а фінансовий директор починає якісь папери перебирати. Кварцяний мені щось по-українськи говорить і перепитує: “Понімаіщь, понімаіщь?” А я ж нічого не розумію, тільки тиждень там: “Тренер, ай донт андерстенд”.
Фінансовий трохи розмовляв по-англійськи: “Даліборе, тренер тобі хоче дати ще одну зарплату. Тобі належить три зарплати, а буде чотири зарплати”. Я дивлюся на всі боки і думаю: “Де тут камера, що за маячня? Програли 1:2, мене покликали в туалет і ще дають на зарплату більше”. Я спочатку відмовився, був упевнений, що вони обманюють. Кажу фінансовому, що нічого не буду підписувати. Фінансовий дивиться: “Ти зовсім дурень? Підпиши, тут просто на одну зарплату більше”.
Кварцяний кричить на фінансового:”Що він там, що він каже?” Фінансовий пояснює, що я відмовляюся. Кварцяний дивиться на мене жахливо і кричить! У нормальній обстановці нічого б ніколи не підписав, але в той момент мені серце підказало, що треба підписати. Я був впевнений, що вони хочуть зробити так, щоб не платити мені гроші і що цього не уникнути. Думаю: “Давай-но підпишу – і хай буде, що буде”. Підписав. І що думаєте? Четверту зайву зарплату отримав!
