Волинська трагедія: примирення чи новий камінь спотикання?

Проблема українсько-польських відносин набирає щораз більшого розголосу у суспільстві.

Останнім часом на території Польщі спостерігається тривожна тенденція з руйнування пам’яток української історії, в Перемишлі радикально налаштована особи чинять напад на українську ходу, яка відбувається щорічно протягом багатьох років. Неприємні події, які відбуваються у сусідній країні, примушують припускати, що все це не без втручання третьої сторони. А от позиція української влади непевна та незрозуміла, – повідомляє IA ZIK.

Таку думку у Львові під час круглого столу: «Польсько-українські відносини сьогодні: провокації, виклики та пошук порозуміння» висловили історики та громадські діячі. Вони зібрались, щоб обговорити та знайти шляхи вирішення проблеми збереження української національної пам’яті на території Польщі; шляхи до порозуміння у питаннях спільного минулого. А також з’ясувати, якою має бути політика державної влади щодо захисту прав депортованих українців та українців на території Польщі.

Секретар Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій Святослав Шеремета

Ми змушені констатувати: зараз на території Польщі є група людей, яка має не зовсім приязні настрої щодо українсько-польських відносин. Але переконаний, що це стосується лише частини людей.

Ми прекрасно знаємо, кому вигідно нагнітання. Розуміємо, що події, які стались ще минулого року (руйнування українських пам’ятників на території Польщі), відбувалися через вплив третьої сторони. Остання прикра ситуація, коли у Перемишлі на мирну українську ходу, яка традиційно відбувається після повалення комунізму, був здійснений напад, також відбулись не без допомоги ще однієї зацікавленої сторони. Розуміємо, що це все дуже погано. Але маємо великі сподівання, що в майбутньому це не повториться. А польська влада та правоохоронні органи робитимуть все для того, щоб українські заходи відбувалися мирно.

На мою думку, головна проблема українсько-польських взаємин у невизначених певних історичних питаннях. Прикро, що ці питання, в контексті річниці Волинських подій 1943 року, починають брати верх над загальним аспектом співпраці між Україною та Польщею в культурній, політичній, економічній та оборонній сферах.

Коли ми говоримо про українсько-польські відносини в історичній сфері, є певна медійна кампанія, яка в основному зосереджується на питаннях Волинської трагедії. На жаль, мушу визнати, що Україна програє у цій медійній кампанії. У нас немає такої кількості матеріалів, яка є у польської сторони. А питання Волині зводиться до того, що у ЗМІ обговорюють тільки польські жертви і майже не згадують українські.

Книгарні Польщі переповнені історичною, науковою літературою, яка присвячена цим питанням. В Україні такого нема. Ми повинні об’єктивно досліджувати нашу історію, доносити правду про події, які стосувались українсько-польських відносин. Держава має створити відповідну програму, передбачити фінансування таких досліджень. На державному рівні має бути підтримка певних заходів за кордоном. На жаль, вже три роки з державного бюджету не виділяється жодної копійки на підтримку проектів, зокрема, програми пошуків упорядкування жертв війни і політичних репресій. Ми повинні зробити так, щоб була загальноукраїнська програма, яка б підтримувала українську історію.

Працівник Меморіально-пошукового підприємства «Доля» Остап Козак

В Перемишлі зараз така ситуація: спеціально нагнітаються антиукраїнські настрої і робиться це свідомо. Зараз правлячою партією є «Право і справедливість» (ПІС), яка повністю контролює інформаційний простір і саме вона створює такі ситуації. Подібні провокації відбуваються кожного року, але вони не набували такого розголосу, як зараз.

Але цікавою була і реакція української сторони. Після нападів на українців в Перемишлі, чи зробило якісь дії на їхній захист українське посольство?

Вчений секретар львівського відділення Інституту української географії та джерелознавства Надія Халак

Щодо польської позиції на Волинську трагедію 1943 року, то вони роблять те, що має робити кожен народ для своєї історії та держави. Вони зібрали свідчення всіх очевидців та свідків подій воєнного часу і три роки тому видали книгу «Кривава Волинь» польських «істориків» Семашків. Ми вирішили з’ясувати, наскільки точні та правильна дані цього видання. Робили це дуже вибірково, подивилися тільки Володимиро-Волинський район. І виявилося, що багато осіб, про яких написали як про померлих, насправді спокійно в ті часи виїхали в Польщу. Цікаво було дізнатись, які ж насправді були у нас втрати, бо поляки пишуть про велику кількість своїх жертв – понад 100 тисяч. А найбільш помірковані польські дослідники говорять, що українців загинуло дві тисячі по всій Волині. Ми вирішили дослідити це питання, взявши до уваги тільки один район – Володимиро-Волинський. Коли зібрали поіменні списки по всіх відомих нам історіографічних та архівних джерелах, то з’ясували, що тільки в одному районі загинуло 1916 українців. А два роки тому ми видали книжку «Українські жертви Волині у картах та таблицях».

Тому ми не можемо казати, що ми не маємо чим відповісти полякам. Інша справа справа, що й держава має бути зацікавленою в цьому.

Директор благодійного фонду «Літопис УПА» Микола Посівнич

Вже пройшло 25 років, а ми так і ні до чого не договорилися. Тому що це нікому не вигідно: як з української сторони, так і з польської. Кожен має свої погляди, але поляки це відстоюють і мають певну політику, яка має бути висвітлена і зроблена. Поляки ведуть державну програму, є служба безпеки, вони свідомо слідкують хто й що робить. На жаль, ми цього не робимо, бо в нас немає державної політики. Олігархи тільки думають, як набити кишені грошима.

Історик Роман Грицьків

Зараз ми стаємо свідками колосальних геополітичних змін, коли Євросоюз – на порозі чи то краху, чи то нового реформування, де дуже актуальним є питання про визначення нових регіональних лідерів. У цьому контексті Польща є одним із таких лідерів, вона намагається навколо себе сформувати політичне середовище і таким чином заявити про свої геополітичні претензії у ЄС.

Ще у 2008 році велися певні наукові дискусії між Україною та Польщею, приїжджали поважні професори, дослідники, визначали спільні та відмінні позиції. А от сьогодні вже ніхто не звертає уваги на думки науковців. Справа в тому, що змінилось ціле покоління поляків, які займались та вивчали питання Волинської трагедії. Зокрема, помер відомий ветеран Армії Крайової Владислав Філяр, який ставив собі за мету знайти документ, з гідно з яким Українська повстанська армія мала наказ знищувати поляків. До кінця життя він цього документу так і не знайшов. Це завдання мали й інші поляки, але документальних підтверджень цього досі нема.

На жаль, сьогодні відбулося нівелювання усіх наукових орієнтирів. Для поляків уже немає сенсу шукати якісь доказові підґрунтя, вони просто оперуть доконаними твердженнями, які були колись сформульовані. Вони заявляють: проти поляків було здійснено геноцид, знищили 100-200-500 тисяч осіб. Але на якій документальній базі це все робиться – невідомо. Відбувається маніпуляція цінностями, уявленнями про людське життя.

Зараз ми бачимо процес, який є абсолютно антиукраїнським і спрямовується лише на те, щоб певні політичні сили, певні представники окремих народів отримували необхідне. Звичайно, що й російський слід у тому всьому також є.

Довідка IA ZIK.

Волинська трагедія є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Внаслідок різанини загинули десятки тисяч українців та поляків.

У 1942–1947 роках точилася Друга польсько-українська війна, яка розгорнулася в рамках Другої світової війни. Війна йшла за українські території, які до 1939 року входили до складу Польщі (Холмщину, Волинь, Галичину), на яких українці хотіли створити власну державу, а поляки бажали відновлення довоєнних кордонів.

Підготувала Мирослава Прокопюк,