Стереотипи. Моя суб’єктивна думка
Через призму фотооб’єктива та кадрів є спроба відтворити усю ницість стереотипів,які накладають самі люди. Усі фото зроблені у новому для мене місті-старовинному Ужгороді.
Стереотипи це – сходи створені до нас і створені для нас іншими людьми, подіями, явищами. Кожна сходинка – це наша маленька зона комфорту у певний проміжок відведеного нам часу. Забравшись на одну з них, ми відчуваємо полегшення. Починаючи жити в цьому середовищі, ми боїмося йти вище ,адже скоріш за все потрібно буде витратити сили,час та вилізти зі свого маленького,найкраще облаштованого світу. А цього ми боїмося найбільше. Тому більшість тупцює на місці або – ще гірше – вдає рух вперед.
Явище “ведмежої послуги” – дає нам можливість не думати і не заглиблюватися в те чи інше поняття, поглинати чужі думки та з часом видавати за власні. Саме це зачиняє перед людиною двері до нових емоцій, вражень та думок.
Є серед людей сміливці, які , дослухаючись до чужих думок,намагаються зробити власний вибір, не плутатися у присвійності понять. Та через власний страх не відчиняють двері, а заглядають у маленьку шпаринку. Помітивши там крихітний шматок нікому незвіданого світу, вони так і тримають ручку дверей,проте вже задоволені. Їм вдалося побачити небачене.
Лише для одиниць цього ж все таки замало. Вони йдуть далі – відчиняють двері, адже бажання пізнати диво перемагає сильніше внутрішнього страху. Позбувшись душевного непотрібства, вони бачать сховане. Після цього вирішують-продовжувати йти чи залишатися лише трохи далі,аніж попередні сміливці. Було це того варте чи ні? Адже сходи і замки ніколи не закінчуються.
Нав’язані погляди, які супроводжують нас у певний період життя,змушують змиритися з кармою ,піддатися слабкостям та виправданням,які пояснять наші невдачі та провали. «Ти там, де потрібен», «Все, що не робиться, усе на краще», «Ти той,ким маєш бути» -мільйони подібних висловів,цитат залишають нас там,де не потрібно залишатися,змушують йти проти внутрішніх відчуттів.
Та найбільшим кошмаром у подібних ситуаціях є наша слабкодухість – піддаватися вибору за уставленим каноном. Таким чином ми потрапляємо у пастку-дозволяємо собою маніпулювати. І це у той час,коли кожен вибір повинен бути індивідуальним, справжнім, вартісним.
І маленький додаток – це ще одна дія, яку я проводжу в кожному новому для мене місті. Я це називаю принципом «Я перший робити не стану». Більшість людей (навіть якщо розуміє що вона може і повинна щось зробити) не хоче діяти,боїться нерозуміння суспільства,осуду. Цей чоловік- “звичайний місцевий жебрак – зазвичай просить милостині в центрі міста. Багато хто зараз почне говорити, « це лише бізнес» «в них все одно все забирають «братки»», «вони їх пропивають» «Хай йдуть працювати» і тд. Подібні слова можна почути від містян, яким прохачі мозолять очі та гаманець .Так, можливо, від його заробітків левову частку забирає “криша”,а жебраку лишається дірка від бублика. Та це його єдиний шанс вижити .А ми кажемо, що «втомилися» від таких людей.
Та зараз не про це. Орієнтовно 7-8 хвилин я стояв навпроти прохача, доки він повторював перехожим ,напевно,давно відшліфований текст.А тепер увага-повз нього пройшло понад сто людей,ніхто навіть не подивився в його бік,не кажучи вже про гроші. У кожного на це були причини. Та варто було мені дістати гривню та покласти в склянку жебрака,коли відразу ж до нього підійшли 6 людей з грошима в руках. (хтось навіть цигаркою пригостив). Тоді я впевнився – люди, які хотіли допомогти, їх стримувало поняття «Я перший робити не стану». Агов, Люди! Не потрібно чекати когось, станьте першими для когось і може завтра хтось забуде про раніше встановлені рамки.
Неважливо, скільки він зібрав за сьогодні, чи якої думки про нього місцеві і чи «кришують» його «братки». Сьогодні він не засне голодним. Та завтра… А завтра прокинеться і знову буде чекати нового «першого».
P.S. Безумовно,кожен вбачає стереотипи у своєму,що і буде представлено на виставках у Львові,Києві та Ужгороді. Будь-яка робота має право на існування та зобов’язана мати критику,лише тоді вона справжня. Тому прошу об’єктивності та максимальної включеності у цю нелегку справу.
