Лариса Дячук: “Розвалити позашкільну освіту легко, а відновити буде надзвичайно важко”

У зв’язку з утворенням об’єднаних територіальних громад у Іваничівському районі, КЗ “Будинок дитячої та юнацької творчості” в селищі Іваничі, який фінансується із районного бюджету, опинився перед питанням “бути чи не бути?”. 

Про важливість дошкілля у розвитку дітей розмова із директором закладу Ларисою Дячук.

— Ларисо Леонідівно, скільки у цьому році дітей у вашому закладі охоплено позашкіллям?

— 622 дитини. Це у цьому році і це діти тих шкіл району, які на даний час не в об’єднаних територіальних громадах, а також тих, що увійшли до Іваничівської ОТГ, вибори до якої відбулися 29-го жовтня.

— А найбільше скільки було?

— У 2013 році, коли передали гуртки із загально-освітніх шкіл, у нас було до двох тисяч дітей. Через 2 роки назад ці гуртки  повернули і коли лишилися суто наші, у нас лишилося трохи більше 700 діток.

— Який у вас штат працівників?

— Зараз у нас 9 основних працівників.

— Ларисо Леонідівно, у районі в 2016 році утворилось три об’єднані територіальні громади. Які зміни ви відчули?

— У нас двоє основних працівників залишилося без роботи. Олена Торчило, викладач хореографії у школах сіл Поромів та Бужанка, та Ірина Скібчик, яка працювала у Риковичах та Старому Порицьку. Добре, що у навчальних закладах, де вони працювали, до них поставилися з розумінням. Олену Торчило ввели у штат школи як керівника гуртка і вона працює далі. Ірині Скібчик дали перший клас і гурткову роботу у Топилищанській школі.

— Створилася ще одна Іваничівська селищна ОТГ. І практично ви можете залишитись без фінансування з районного бюджету, бо всі кошти напряму йтимуть в громаду…

– Знайомі питають, чому я не шукаю роботу. Але я вірю в те, що Федір Войтюк, який прийшов на посаду селищного голови, розуміє всю складність ситуації і ми будемо шукати шляхи вирішення цієї проблеми разом. Бо всі усвідомлюємо, що якщо не стане позашкільних закладів – будуть відкриватися тюремні.

— Ларисо Леонідівно, розкажіть трохи про свій заклад.

У нас хороша матеріально-технічна база. Роками по крупинці багато зібрали матеріалів, щоб створити затишок, комфорт і творчу атмосферу у закладі. Люди, які тут працюють, – творчі особистості, справжні фанати своєї справи, які високо оцінюються, але мало оплачувані. Кожен із них знайде собі роботу і заробіток. Але справа не у них, а у дітях. Ми довго і багато працювали, щоб залучити дітей до творчості. І позашкіллям було охоплено 70 % школярів. Розвалити позашкільну освіту легко, а відтворити надзвичайно буде важко. Можна навести багато таких прикладів. Цього не хочуть, насамперед, батьки і ми їх розуміємо.

Щоб показати важливість зайнятості дитини, ми із своїми вихованцями ставили інсценовану казку про Колобка. У ній розповідається, як підліток у персонажі Колобка, не знаючи чим себе зайняти, пішов у пошуках пригод і зустрів на своєму шляху Зайця-п’яницю, Вовка-наркомана, Ведмедя – курця, кожен з яких заманює Колобка у тенета своїх шкідливих звичок. Так може трапитись із дітьми, які не матимуть куди дітись у вільний час.

— У чому перевага гуртка у вашому закладі і у школі?

— Дитина себе шукає. Кожна дитина, яка приходить до нас, шукає те, що їй найбільше приносить задоволення. Буває прийде на один гурток, проходить рік, подивиться, роздивиться, перейде в інший. Нам важливо, щоб це не був якийсь примус займатися чимось одним. У нас дозволяється піти подивитися, що роблять в іншому гуртку, побігати. У школі примусове вивчення дисциплін. Дитину не можна тримати увесь час у напрузі. У нас робота побудована так, щоб діти працювали відпочиваючи. Щоб те, що вони роблять, приносило задоволення.

— Як ви заохочуєте дітей ходити на гуртки?

— Був час, коли ми працювали на авторитет закладу, тепер цей авторитет працює на нас. Старші діти приводять своїх сестричок, братиків. У нас виросло ціле покоління. Батьки, які відвідували гуртки у будинку школяра, віддають сюди діток. Вони знають, що діти тут у теплі, під наглядам і зайняті справою. І дуже часто дивуються здібностям своїх дітей, коли ті приносять вироби додому. Приходять і перепитують, чи справді це зробила їх дитина, а не вчитель. Це нас тішить і дає впевненість у тому, що ми робимо правильні речі.

– Діти, які приходять на гуртки різного віку, найстарші – з одинадцятого класу. А загалом з якого віку набираєте дітей у гуртки? 

— З першого класу. І навіть із старшої групи з дитячого садочка. З маленькими дітками працювати нелегко з перших днів, вони потребують багато уваги. Але це себе виправдовує. Бачиш, як у них горять оченята, як вони радіють тому, що у них виходить, розумієш, що робиш добру справу.

— Як довго вони у вас проводять час?

— Буває годину, буває три. Тут знову ж не має примусу. Важливо, щоб діти були зайняті, розвивали себе творчо, а не вештались вулицями в пошуках пригод і щоб батьки були спокійні. Буває так, що дитина захопилася своєю роботою і її приходиться відривати від неї, бо пора йти додому.

— І все таки, Ларисо Леонідівно, яким ви бачите свій заклад у перспективі?

— Сподіваємось, що об’єднані територіальні громади у своїх бюджетах на 2018 рік закладуть кошти на співфінансування нашого комунального закладу  “Будинок дитячої та юнацької творчості” і діти матимуть змогу розвивати свою творчість і бути зайнятими справою до душі.

Незважаючи на те, що утворилися об’єднані територіальні громади, обласні позашкільні заклади на базі шкіл нашого району дають години на гурткову роботу як у школах району, так і у школах ОТГ. Свої роботи гуртківці представляють на обласних конкурсах і змаганнях і виборюють призові місця.

Позашкільна освіта себе утвердила і має право на життя і наше завдання її не тільки зберегти, а й розвивати.

У стінах цієї школи розвивається творча особистість, формується почуття прекрасного, відкривається історія наших предків, закладаються підвалини знань майбутніх професіоналів своєї справи.