Пам’ятник Т. Г. Шевченку могли «посунути в інше місце»

Вперше ідея спорудження  пам’ятника Т.Г. Шевченку в місті була озвучена 02.03.1989 р. на установчій конференції міської організації Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка. Пізніше, 27.07.1989 р. вона була підтримана на установчій конференції оснастківського осередку Руху (НРУ). Громадський комітет по спорудженню пам’ятника посту був затверджений 29.05.1990 р. У місті почалася жвава дискусія щодо місця встановлення пам’ятника. Переважна більшість опитуваних – ( біля 2000) – висловились за центральний майдан. З кінця травня 1990 р. почався збір коштів на пам’ятник.

Ще на початку 1990 р. у місто був доставлений, але поки що не встановлений пам’ятник першобудівникам міста. В кінці червня 1990 р. на центральній площі міста появився екскаватор і почав копати траншею під пам’ятник першобудівникам. Часу на прийняття рішення у КР Руху щодо цієї траншеї не було, тому рухівці Михайло Слабик і Федір Сидорук одноосібно ( а Рух уже був у цей час впливовою політичною силою) пишуть на ватмані гасло «Тут буде поховано останнього комуніста» і опускають на дно траншеї. Усна народна пам’ять донесла до мене слова одного із сектретарів МК КПУ (прізвище не називаю): «Якщо буде потрібно, я буду тим комуністом». Але щось десь «спрацювало» і на наступний день траншея була засипана. Я не зміг знайти письмових вказівок якоїсь особи, що давала вказівку траншею копати, а потім засипати. Швидше за все ці вказівки були усні від «керівної і спрямовуючої сили» – МК КПУ. Якби все-таки пам’ятник першобудівникам був поставлений на центральній площі міста, то місця для пам’ятника поета на ній уже не було б.

Далі приведу свої міркування. 30.08.1991 р. після провалу ГКЧП за рішенням міської ради у Нововолинську було демонтовано пам’ятник Леніну. Тому місце для встановлення пам’ятника поету на п’єдесталі пам’ятника Леніну у 1995 р. було б. Та й  мером міста в цей час  був рухівець Павло Присяжний. Але питання в іншому – чи морально було б ставити пам’ятник Т. Г. Шевченку на місці пам’ятника Леніна? Та й пам’ятник мав би бути іншим – поет мав би тут не сидіти, а стояти у весь ріст, тобто проект пам’ятника потрібно було б переробити. Тому на мій погляд, спорудження пам’ятника на Майдані Незалежності – найоптимальніший варіант.

11 липня 1990 року відбувся політичний страйк шахтарів. Присутні на ньому – за встановлення пам’ятника на центральній площі міста. Хоч в місті існувала й інша думка стосовно місця встановлення – біля фонтана перед СШ №4. Проводився збір підписів: 2000 підписів – на площі, 400 – біля фонтана.

15 вересня 1990 р. встановлення пам’ятного знака-каменя під майбутній пам’ятник. Високохудожньо оформлений знак-камінь був безкоштовно виготовлений МП “Вікторія”. Виконавці: А. Чирук і художник з Луцька В. Гича.

1990-1992 рр. Громадський комітет, Товариство української мови, Координаційна рада Руху розгорнули діяльність по збору коштів, які зафіксовані у “Книзі пожертвувань на пам’ятник Т. Шевченку”.

У червні 1994 р. пам’ятник доставлений у Нововолинськ.

У жовтні 1995 р. на банківському  рахунку по спорудженню пам’ятника було приблизно непроіндексованих 1,5 млн. купоно-карбованців, доля яких невідома.

24 серпня 1995 року – у День Незалежності України було відкрито пам’ятник Т. Шевченку у Нововолинську.