Жарти, від яких не смішно: що діти чують про ТЦК і війну
У школі діти жартують про «втечу від ТЦК» як гру, але для дорослих, які живуть війною, такі слова звучать тривожно. Ветеранка ділиться історією, що оголює: ставлення до війни і військових формується змалку — і діти лише віддзеркалюють те, що чують від дорослих.
Сьогодні мої хлопчиськи зустріли мене перед школою з “веселою” грою:
– Пані Олю, а ви уявляєте, якщо на останній дзвінок за нами приїде ТЦК, і нас заберуть, а ми будемо втікати!
Вони регочуть, а мене як обухом по голові…
– Ні, малята, ви не будете втікати, бо втікають сцикуни. А ви чоловіки. Такі ж, як і військові з ТЦК, такі ж, як воїни, які нас захищають. І ми поважаємо і шануємо всіх наших захисників, де б вони не працювали.
Ви ще маленькі, але, якщо потрібно буде, ви не будете втікати, а будете захищати своїх рідних і свою землю від ворога.
Як соромно, як же безмежно соромно.
У Львові один із таких “утікунів” убив військового. І в моїй стрічці трапляються адвокати цього злочину, цієї ганьби. І це чують діти. Зрештою, діти дзеркалять дорослих, які важливі для них.
І мені страшно.
Мій син, мій коханий, мої близькі друзі і подруги стали на захист добровільно. Хоча є такі, які потрапили до війська завдяки роботі ТЦК. І зараз достойно захищають нас усіх. Усіх. І навіть тих ухиллесів, які ховаються по закутках під жіночими спідницями і готові йти на вбивство, лиш би не воювати.
На знімку екрана – портрет мого сина, намальований його сестричкою. Скоро йому буде 25. І він муситиме йти до війська. Але він у війську вже два роки. Якщо хтось мені скаже, що я народила його для війни, і тому він там, я плюну йому в обличчя.
