ВПО: абревіатура, за якою стоїть безвихідь тисяч українців

ВПО. Чергова абревіатура війни, три букви, що за майже 4 роки повномасштабки стали для нас абсолютно звичними. Такими, що ми навіть не звертаємо уваги. Цей пост про те, що за цим насправді стоїть.

Ми звикли дивуватись та навіть засуджувати, що люди до останнього чіпляються за матеріальне, відмовляючись виїжджати з небезпечних зон. Наражаючи волонтерів та групи евакуації на все більшу небезпеку щодня. Все так. Але спробуймо поставити себе на місце цих людей.

Більшість з них – літні або мало захищені верстви населення. Економічно вразливі. І там, звідки вони родом, в них принаймні є дуже химерна, але ілюзія безпеки у вигляді рідної криші над головою. Так сталось, що більшості з них саме цього держава не може запропонувати в безпечних регіонах.

Ми працювали з волонтерами евакуації та в транзитному центрі, куди власне звозять усіх біженців. Перші вивозять людей з червоних зон, другі – приймають на певний час, реєструють перед тим як відправити далі. І от в цьому «далі» полягає головне питання. Зі слів тих, хто працює з ВПО, більшості з них попросту нема, куди їхати. В них немає родичів, немає грошей, щоб орендувати житло чи взяти іпотеку по єОселя. Немає роботи. І ніхто на них особливо не чекає. Тому багато хто з біженців або лишаються в транзитному центрі, тобто в палаточному містечку, яке просто немає умов для довгого проживання – на невизначений строк, тим самим створюючи давку, або…повертаються назад, під свист снарядів.

Поки ми готували цей пост, з нами звʼязався центр в Запоріжжі. Вони надають житло. Але це приватна ініціатива, що існує не за кошти держави. Варіанти, які пропонує держава – також є, модульні містечка, наприклад, але попит, як то кажуть, сильно перевищує пропозицію.

Чому за 4 роки повномасштабки, коли евакуація з прифронтових зон не зупинялась буквально ні на день – так і не було знайдено комплексного рішення для цих людей, ніхто немає відповіді.

Але факт лишається фактом. Проблема не в волонтерах, не в транзитних центрах, і точно не в людях, що там працюють, вони роблять все, що можуть. Проблема набагато глибша. І здається, що з її рішенням ми вже дуже сильно запізнились.

Матеріалом для публікації став пост в інстаграмі Костянтина та Влади Ліберових.