Українське зерно сильніше за імперії
Я звертаюся до вас сьогодні, у цей засніжений та холодний лютий дві тисячі двадцять шостого року, відчуваючи кожним фібром своєї душі пульсацію кожного нашого українського поля, від багатостраждальної Херсонщини до залізного Запоріжжя, від працьовитої Миколаївщини до степів Донбасу. Ви знаєте, я завжди казав: Український чорнозем — це святе причастя нашої історії, сама кров і кість нашого роду, що проростає колосом у майбутнє. І сьогодні, через чотири роки від початку цієї великої навали, ми бачимо, як ворог продовжує шматувати цю плоть.
Ми з вами стоїмо на вершині історичного досвіду, де паралелі між лютим 1922-го та подіями останніх чотирьох років — від лютого 2022-го до сьогодні — прокреслені вже не просто чорнилом, а незламною волею нашого народу. Перше, на чому я хочу наголосити — це споконвічне намагання Москви вирвати коріння нашої самодостатності.
Подивіться у дзеркало століть. Саме на початку лютого 1922 року, коли лютували такі ж морози, окупаційна більшовицька орда розпочала масове вилучення хліба. Вони розуміли: поки українець має свій хліб і свою комору — він непереможний. Тоді з південних губерній — насамперед з Одещини та Запоріжжя — вивезли понад 13,5 мільйонів пудів зерна. Це 220 тисяч тонн українського життя! Того лютого сто років тому підводи з нашим збіжжям під дулами гвинтівок гнали на північ, поки українська мати не мала чим нагодувати дитину.
А тепер погляньте на ці чотири роки, що минули з того чорного 24 лютого 2022-го. Те саме святотатство, але в масштабах, від яких здригається світ! За цей час — від 2022-го до сьогодні, лютого 2026-го — окупант викрав з наших засіків уже понад 17 мільйонів тонн нашого збіжжя.
Ви тільки вдумайтеся в цей цинізм сьогодення:
Вони роками грабують порти Бердянська та Маріуполя, вивозячи те, що наші фермери сіяли під вогнем «Градів». Вони налагодили цілу індустрію брехні, змішуючи наше святе зерно зі своїм брудом, щоб продати його світу як своє. Вони знищують наші елеватори ракетами, коли не можуть вкрасти, бо їхня логіка не змінилася за сто років: «Якщо не моє — то хай згорить».
Це і є та сама вічна, невмируща підступність.
Тоді, у 1922-му, вони казали про «світову революцію». Сьогодні вони кажуть про «захист територій». Але яка ж це ваша земля, коли ви замінували на ній кожен метр? Хіба господар мінує власну ниву, як вони замінували тисячі гектарів нашої української землі? Це психологія мародера, який знає, що час його добігає кінця.
Але я вам скажу як людина, що вірить у силу українського духу: хліб, вкрадений у лютому 1922-го, став початком кінця їхньої першої імперії. Хліб, вкрадений від лютого 2022-го до сьогодні, стане остаточним вироком для їхнього нинішнього режиму.
Ми стоїмо. Ми рахуємо кожну зернину. І в цьому лютому 2026 року я вірю як ніколи: ми повернемося і в Скадовськ, і в Генічеськ, і в Мелітополь. Ми знову засіємо ці степи вільним зерном. Бо українське сонце світить тільки для тих, хто цю землю любить, а не грабує.
Тримайтеся, дорогі мої. Ми — нація хліборобів, ми — господарі свого неба і свого поля. А правда завжди перемагає загарбника.
Слава Україні!
Матеріалом для публікації став пост Віктора Ющенка у фейсбуці.
