Українці врешті покінчили з патерном страждань і мазохістичним самосприйняттям себе як нещасної жертви

Віражі злості, лютування, вогнеметної агресії до ворогів, ярості, лютої іритації, несамовитості, оскаженілої мсти – все це свідчить про те, що українці врешті покінчили з патерном страждань і мазохістичним самосприйняттям себе як нещасної жертви.

Раніше над завалами будинку переважали б плачі, схлипування й трагічна жура, адже саме на цей меланхолійно-безсилий мінор кілька століть працювала стражденицька матриця з тужливої поезії-літератури-культурософії, зі скрушністю, печаллю, погибанням, смутком і скорботою.

Тепер на зміну саморуйнівній віктимізації приходить зовсім протилежний патерн – героїчний, звитяжний, лицарський, переможний, мстивий, вендетний. Замість одвічної туги – мужня доблесть. Замість карання – хоробра безстрашність. Замість плачів Ярославни – марші Захисників. Ще вчора сплакана теличка – нині відчайдушна левиця.

Патерн жертви завжди призводив до національного лузерства й немочі будувати успішну експансивну державу. Ідіотський маразм про те, що «щастя приходить як винагорода за муки й тортури» лише поглиблював яму національних психотравм.

З цим покінчено. Уявляння себе «нещасненькими» лишається в минулому. У майбутнє входить патерн героїв-месників, які знають ціну кожній сльозинці і розцінюють її як клич до відплати.

Ці глибинні зміни в етнопсихології неможливо переоцінити. Таке переродження стається раз на енну кількість століть.

Джерело – пост у фейсбуці журналіста Остапа Дроздова.