Українсько-Польський конфлікт: Пам’ять – Скорбота – Єднання…

Волинська трагедія – один із кривавих епізодів часів Другої світової війни. 11 липня цього року минає 76-та річниця відтоді, як на землях Волині пролилася кров двох представників двох слов’янських націй.

Жертвами у 40-х роках XX століття стали народи обох країн-сусідів – України та Польщі. Не можна говорити про польський геноцид як результат масштабної антипольської акції УПА 11 липня 1943 року. Верифікація (перевірка) тих чи інших фактів історії завжди починається з верифікації джерел. Тому слід з’ясувати, на які джерела опираються висновки про масштабну операцію 11 липня 1943 року. Свідчення очевидців десятки літ потому жодним чином не можуть слугувати історичною аксіомою. Людський фактор відіграє неабияку роль у поданні часто діаметрально протилежних картин подій тих років.

Десятки років після подій 1943-го року історична правда викривлялася владами Польщі та колишньої УРСР то в один бік, то в інший. Та після розпаду Радянського Союзу зникла необхідність приховувати історичну правду, якою б гіркою вона не була. Розсекречувалися архіви КДБ СРСР, збиралися свідчення ще живих очевидців тих злощасних літ, піднімалися з архівів численні документи. Аж доки на поверхню не спливла гола правда про злочини з обох сторін. Свідчення доводять, що панувала взаємна ненависть однієї національності до іншої. Українська національна ідея була сильнішою, бо саме українські землі тоді знаходилися під владою Польщі.

Ідея відродження України виникала як спротив проти ополячення та окатоличення. Не стану вдаватися в історичні темники. Лишень зазначу, що Волинь, як і більшість Західно-українських земель, ввійшла до складу СРСР у жовтні 1939 року ( пакт Молотова-Ріббентропа). Початок Другої світової війни став початком боротьби не лише проти ополячення, а й проти двох видів фашизму – німецького та радянського.

Тепер вже не секрет, що саме українці та їхні землі зазнали найбільшого винищення за роки війни. Але саме українці відіграли вирішальну роль у перемозі над гітлерівським фашизмом. Адже завдяки чотирьом українським фронтам було звільнено більшість країн тогочасної Європи. Події ж 11 липня 1943 року стали для багатьох історичних дослідників (як українських, так і польських) темами для різноманітних політичних спекуляцій. Важкі сторінки минулого використовували не за призначенням. А саме – для розпалювання міжнаціональної, міжетнічної, міжконфесійної ворожнечі. На цьому «гріли» руки ворожі сили як всередині обох держав-сусідів, так і зовні. Українсько-польський конфлікт став на заваді добросусідським відносинам, що особливо стало відчутним з 2014 року (з початком російської агресії на Сході України). РФ та підконтрольні їй радикальні націоналістичні організації активізувалися і почали здійснювати різноманітні акти агресії та вандалізму.

Польсько-українські відносини завжди були складними і суперечливими. Але XXI століття заклало фундамент для нових відносин між двома європейськими державами. Відносини діалогу, терпимості та взаєморозуміння. Доказом цього стало відкриття на території обох країн пам’ятників жертвам Волинської трагедії 11 липня 1943 року: у польських містах Бєльсько-Бяла, Торун, Вроцлав, Щецин та багатьох інших. На Волині з’явилися схожі пам’ятники та пам’ятні знаки. Наприклад, у селі Павлівка Іваничівського району. Саме тут у 2003 році зустрічалися президенти України та Польщі – Леонід Кучма та Олександр Кваснєвський.

Адже того ж року парламенти обох країн дійшли взаємної згоди щодо спільної історії, відкинувши термін «геноцид» і згладивши гострі кути. В Україні та Польщі почали симетрично відбуватися акції з вшанування пам’яті жертв (високопосадовці України та Польщі були присутні на відкриттях пам’ятних знаків на честь жертв із обох сторін). Що не тішило лише Російську Федерацію. Москві було на руку розпалювання міжетнічної неприязні на тлі «гібридної» війни з Україною.

У Польщі агенти впливу Кремля існують не лише в культурно-інформаційній, але і в цілком реальній політичній площині. І діють вони часто зовсім некультурно. Дедалі з більшою регулярністю останнім часом аґресивно налаштовані особи здійснюють напади на українських трудових міґрантів, перешкоджають культурним акціям місцевих українських громад і нищать меморіальні знаки, пов’язані з українськими історичними постатями й організаціями, навіть якщо ті жодним чином не причетні до націоналістичних формувань періоду Другої світової. Подібні акти вандалізму можна спостерігати і на території воюючої України.

Здебільшого, ЗМІ лише інформують про ту чи іншу прикрість, яка трапилася в одному з населених пунктів. Не конкретизуючи і не пояснюючи людям, хто і з якою метою пошкоджує пам’ятники чи влаштовує терористичні акти. А всі прикрі випадки робляться лишень з метою подальшої дестабілізації ситуації в Україні, розпалювання міжнаціональної та міжконфесійної ворожнечі. І саме прості люди повинні стати цьому на заваді. Не піддаватися на радикальні провокації жодної із сторін конфлікту. Слід пам’ятати, що в Україні існує кримінальна відповідальність за такі вчинки ( стаття 161 ККУ, яка передбачає покарання у вигляді штрафів, виправних робіт або ж позбавлення волі строком до 5-ти років). Не треба створювати власноруч зручні картинки для російських ЗМІ про українсько-польську колотнечу, які дуже вчасно з’являються не лише в РФ, а й на окупованих землях Донбасу та анексованого Криму.

Жертви польсько-українського протистояння заслуговують на вшанування пам’яті, і найкращим виявом шани до них з боку істориків є скрупульозні дослідження правди про причини, перебіг та масштаби цієї трагедії. Не варто забувати і про людей, які інколи ціною власного життя рятували інших від неминучої смерті (українці рятували поляків, а поляки – українців).

Масштаби Волинської трагедії були значними для обох держав. І, я впевнена, достатніми для того, аби зрозуміти, якою ціною оплачені сьогоднішні приязні стосунки між нашими народами, і бути готовими захистити їх від спроб нерозумних політиків ці взаємини зруйнувати.

Доказом того, що спільний діалог і взаємоповага між двома націями можлива, стало відкриття 11 липня 2018 року на кладовищі Збройних сил Польщі у місті Бєльсько-Бяла пам’ятника жертвам Волинської трагедії, на якому є слова Папи Івана Павла ІІ, які він промовив у Львові ще 2001 року: «Нехай завдяки очищенню історичної пам’яті всі будуть готові ставити вище те, що єднає, а не те, що розділяє, щоб разом будувати майбутнє».