<
Алла Мазур

У мене виявили злоякісну пухлину. Починаю боротися і закликаю жінок бути уважними до себе

Цей запис опубліковано більш як рік тому
13:10 | 13.11.2019 / Погляд / / Коментарі відсутні

Спочатку я піймала себе на бажанні закритися, нікому не розповідати про хворобу, але згодом зрозуміла, що ми мусимо змінити ставлення до онкохворих у суспільстві та закликаю жінок регулярно проходити обстеження у лікарів.

Я знаю: про це у нас не люблять говорити публічно. Воліють залишити в колі близьких друзів і родини. І згадують в кращому разі тоді, коли вже все минулося. Бо надто великий виклик.

Я теж піймала себе на бажанні закритися в собі і певний час так робила. Але згодом зрозуміла: не можна боятися. Ми мусимо змінити ставлення до онкохвороб у суспільстві. Навчитися говорити про них – відкрито і спокійно. І з рівня трагедії – переводити на рівень проблеми. Яку – можна вирішити. Бо це, звісно, не нежить. Але давно не вирок. Медицина навчилася справлятися з цим – в багатьох випадках. Головне – виявити вчасно.

Тому – вирішила розказати вам. У мене виявили злоякісну пухлину. Вони, виявляється, є безсимптомні. І я – починаю боротися.

Вдячна собі, що таки знайшла час для огляду. Вдячна українським лікарям, які вчасно відправили на біопсію: виконавши міжнародний протокол. Вдячна за допомогу моїй родині, моїм друзям, моїм колегам з ТСН, готовим підставити плече у важку хвилину. Сподіваюсь на делікатність колег з інших видань.

І розказую, щоб надихнути кожну українську жінку – особливо після 45-ти – проходити профілактичний огляд хоча б раз в рік. І зробити це – невідкладно.

Ставитись до себе уважно.

Знаходити час – і перевірятись. Бажано – кількома способами. І навіть в кількох установах. Тоді шанси на здорове життя значно зростають.

Це всі подробиці, які вважаю доречним повідомити зараз. Боротьба почалася, і я вже відчула: шлях не буде легким. Але я планую працювати далі, не випадати з життя. І вірю, що наступний пост на цю тему – нехай і через певний час – буде про перемогу. Тоді і розповім все докладніше.

Якщо у вас з”явиться бажання допомогти – прошу підтримати маленьких підопічних фонду Таблеточки. Онкохворих діток, які завжди потребують найбільшої нашої уваги.

* Редакція не впливає на зміст в розділі Погляд і не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють на сторінках видання «БУГ»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Яніна Соколова
9.09.2026
Нарешті малороси озвучили свої відчуття. Кіста від української - це прям дуже гарна алегорія. І думаю, це щиро. За що респект, за те, що нарешті озвучила. Повірте, половина публічних людей-малоросів думають так. І у них ...
Денис Петрук
3.09.2026
Люди веселяться не замість війни. Вони веселяться посеред війни. Є люди яких під час війни страшенно бентежить, що хтось сміється. Не КАБ їх бентежить. Не «шахед». А чужий сирник, блядь Сидить людина на літній терасі. П’є ...
Сергій Притула
24.08.2026
У свої 10 я десь по селу бив палицею кропиву і поняття не мав, чому дорослі вже кілька днів поспіль прикипіли до телевізора. 24 серпня 1991 року у них тільки й розмов про новину із Києва. А я, ще малий, не розумію, що ...
Андрій Бокоч
20.08.2026
За моєю спиною - древній дерев'яний храм XVIII століття, церква Різдва Пресвятої Богородиці, що у місті Камінь-Каширський. Зведена ще у 1723 році, дерево на кам'яному фундаменті. Діяла навіть у радянські часи. Пам'ятка ...
Вікторія Климчук-Длугач
18.08.2026
Коли нам у морзі віддали татові речі з війни, я якось нічого не очікувала. Найгірше вже трапилось, ми з мамою опізнали тіло, печатка-підпис, отримайте-розпишіться. Решта — не має значення. І ось нам видають чорний пакет, ...