Сьогодні Україна пише нові сторінки історії, але вже на правдивому фундаменті власного буття

Народився я біля славетного містечка Берестечка. Колосальний вплив на формування моєї особистості мав мій мудрий Життям дідусь Павло ( я його кликав «дюдько», так в моєму селі Галичани кликали), то наші розмови нерідко були про знамениту битву під Берестечком, та й я нерідко їздив у музей на «Козацькі могили» їздив і з шкільною екскурсією і сам і навіть роверами, нерідко туди потрапляли….

Тягу до історії я мав з дитинства, тому випитував і слухав все, що оповідали люди…. Найбільше мене вразила історія про подвиг трьохсот козаків під Берестеком.

Історія битви розповідає, що після відступу з-під Берестечка війскового корпусу Іслам-Герея, в полоні цього корпусу опинився Богдан Хмельницький і після цього в козацько-селянському війську сотворився хаос….Спас ситуацію полковник Іван Богун, але необхідно було затримати у найнебезпечному місці натиск супротивника…

От і зголосилися триста запорожців загородити шлях для відступу, ставши смертниками, але зберігши бойові порядки та інших…. Історія, ця відома, вона майже повністю перегукується з подвигом трьохсот спартанців, які стали на шляху до многотисячного війська персів. Слухаючи розповіді дідуся, я чув від нього про козака Нечая, який один зранений стояв в човні з бойовою косою і на пропозицію короля здатися та отримати титул і винагороду – відмовився, бо його побратими вже на небі чекають…

Я допитувався, чого він відмовився? Бо ж все зробили, що змогли і затримали супротивника, але відмовився… Дідусь мій плів кошики і на моє запитання замислювався на хвилинку і відповідав:

“Знаєш, він він присягав своїм побратимам, а коли вони вирушили, до Бога, то йому встид був тут оставатися…. Що тут? Тут в гостях, а там вічність, там за те, що за других положили голови і не схибили то в Рай попадуть…. Бог таким гріхи прощає і до себе бере, от він і до Бога і пішов…”

Це було перше пояснення для мене почуття Обов’язку і Військової честі…. Звичайно я перечитував книги і Івана Ле “Наливайко”, і Старицького ” Богдан Хмельницький” і Натана Рибака ” Переяславська рада” …і багато різного аби про козаків, мріяв і навіть шкодував за тим, що родився не в той час….

Чому я пригадав цю історію?

З кількох причин:

Перша: тому, що це є дух одвічної стихії, який притаманний українські нації і цей дух передавався нам з покоління в покоління..

Друга: бо розуміння козака, полягало у звитязі, а не хибному кацапському- ” хіба ми не козаки? Не вип’ємо літри горілки на двох?” Дух волі, шляхетності, незламності, підмінювався станом рабської покори, страху і прилаштуваньства….- це плекалось кацапським поневоленням…Але жевріло десь те правдиве і вічне і передавалось тихо і спокійно з покоління в покоління…

А вже в дорослому віці я дізнався про нащадків цих славних козаків, незламних борців і жертовних відданих синів України, таких як, Михайло Сорока, член ОУН, який потрапив до сталінських, ще в 1940 році і перебуваючи в надважких умовах не припинив боротьби…Він, будучи в неволі, організував сітку ОУН і продовжив боротьбу і, будучи повторно засуджений на повільну смерть, не зійшов із обраного шляху він сміявся ввічі своїм поневолювачам…

Хочу сьогодні згадати легендарного головнокомандувача УПА Романа Шухевича, якому пропонували перехід в далеке закордоння, на що він відповів: ” Я знаю, що мене чекає і я розділю долю із своїми хлопцями”..і прийняв смерть в бою….

Життя в неволі Митрополита Йосифа Сліпого, який сам і весь клір УГКЦ, не зрадили присязі, відкинувши московську волю і обрали шлях вільної неволі…

Сьогодні згадую свого “вчителя”, кадрового референта ОУН, Андрія Фещука-“Богдана”, який був засуджений на кару смерті, замінену 20 роками каторги, відбував покарання на уранових копальнях Воркути, отримав трамву хребта відмовився просити прощення в “верхоного совета сесесер”, бо не вважав себе винним…

А ще сьогодні згадую про легендарного на Волині Мелетія Семенюка, воїна УПА, який був тричі судимий, відсидівши в совецких таборах 27 років, ніколи, не при яких умовах не просив помилування і прощення… Доречі, відійшов у вічність не реабілітований, бо закон не дозволяв реабілітації і ви вдумайтесь для кого.

Таких людей тисячі, а в історії України сотні тисяч, просто впевний, що історії цих особистостей замовчувались, принижувались і дуже часто очорнювались і паплюжились.

Сьогодні Україна пише нові сторінкиіІсторії, але на правдивому фундаменті власного буття…. І ось коли піднімаються з небуття ці сторінки вічного життя української нації, відчувається гордість за те що належиш до цієї величної і славетної нації…

Відкиньмо сьогодні ці узагальнення типу: ” ай, наш народ такий…в нас люди такі, за грош продадуть…всі п’ють, бо так було..” і щось подібне далі…

Ні! Неправда, це нам навіювалось від лукавого, від московитів- кацапів, які і близько нічого не мали, а завжди крали в інших народів: і історію і культуру і цінності. А тепер скотилися до дегенаративного злодійства сантехніки і вживаної жіночої білизни…

Я переконаний, що настав час повернутись до правдивої історії, відшукати у власних сакраментах душі духовність нації.