Принизливо – не робити ніц, аби свідомість наша і далі не включалась в тилу
Вам не здається, що це – принизливо, коли військові дарують квартири чи авто, аби закрити збір? Активна меншість завжди була меншістю во всі віки, відповідаю..
Принизливо – не робити ніц, аби свідомість наша і далі не включалась там в тилу. Принизливо – відсутність пропаганди та відсутність чіткої офіційної позиції на державному рівні щодо болючих питань?
Принизливо – мати два ефективні проєкти з протидії рфської пропаганди на 11-й рік війни з рф. А відсутність протидії сучасній пропаганді рф, грамотній, яка ось уже з початку повномасштабки вкорінює погляди, насаджені совєстким і постсовєтськими наративами?
І відсутність інформаційної кампанії, навіщо ми зрештою проводимо декомунізацію та чому росіяни знищують наші сенси, мову, крадуть культуру…
Я коли думаю про це все, то мені хочеться дихати вдвічі більше: так багацько потрібно і необхідно, критично життєво необхідно втілити, але не маю часу, та, що там гріха таїти, і сил не маю, котики.
Люди – просто люди. Кожен – зі своїм досвідом, зі своїм рівнем розвитку. зрештою, Богу потрібно якось нам давати силу та терпіння, уроки мудрості та вчити нас любити та надихати інших.
Цей історичний час – найкращий тому грунт.
видихаю.
– Було б добре ще дати щось взамін на прохання про донат, – кажу.
– Хіба їм не має бути достатньо того, що ви – воюєте і захищаєте їх?
– Розумієте, психіка людей не може перебувати в точці постійного екстремуму, – виправдовуючи нас всіх знову кажу я.
Постійно доводиться змінювати обстановку в світі МАРКЕТИНГУ та НЕБЕЗПЕКИ. Це необхідно для того, аби наш мозок постійно мав що сканувати.
Страх довго не працює на одну і ту ж аудиторію.
А я хочу бути для вас безпечним простором. Тим причалом у світовому штормі подій.
Страх та лякання – ненадійна ніша, бо з часом ми перестаємо боятися. зникає страх – зникає мотивація.
Страх бере оплату силами, до того ж, не менше 40%, а потім – і діями.
Згадайте початок повномасштабки і як почало спадати наше напруження та страх, а потім до цього інформаційно підключилась росія в разів 50 більше ніж зазвичай…
видихаю.
– Ви ж розумієте, що від того, що я гордо стану та чекатиму своєї похвали та безмежної вдячності, донатів та матеріальної допомоги – то вони не з’являться?
Ви ж розумієте, що такі дії у масштабах підрозділів та військових частин приречені на дурну, але горду, без танців з бубнами за донати, смерть?
Ви ж розумієте, що тил має вимагати гідного забезпечення військових та контролювати владу на місцях: прийняття та розподіл бюджету, його використання та ще зо сто питань в цьому напрямку? Розумієте, що це потрібно для того, щоб налагодити систему, аби потреби, які можна закрити не за донати, закривати іншими способами? не танцюючи з бубном…
Розумієте, скільки часу та ресурсів має піти тільки на втілення цього абзацу вище?
Ви ж розумієте, що дійсно має забезпечувати для нас всіх тил, якщо дивитися наперед і стратегічно?
Розумієте, що хтось має в тилу піднімати ці теми та взяти на себе відповідальність за їх реалізацію?
Ви ж розумієте, що ми не можемо розірватись?..
–
Виснажено договорила я медійному співрозмовнику, через 10 хвилин після того як поклала слухавку.
Матеріалом для публікації став пост Наталії Тарковської у фейсбуці.
ну це шось схоже на істеричний “крик душі” бездушного арсенія кулівлоба в одному з його останніх інтерв’ю в ютубі. але звідки має взятися той Уряд Національної Єдності чи Уряд Національного Порятунку про який ше два роки тому талдичив сивочолий 5-й гетьман, якшо немає єдності у суспільстві, якшо кожен пливе по течії знаходячись на своєму місці хто де пригрівся, а хто просто дякує Богу шо ше живий.. якшо всі звикли і міняти ніхто нічого не збирається тут і зараз.. максимум це руйнувати те шо було побудовано майже століття тому замість того шоб добудувати, доробити, вдосконалити і користуватися й жити.. поки ми не навчимося з вдячністю відноситися до минулого, до того життєвого досвіду, тих життєвих уроків – то майбутнього в нас не буде.. в нас і сьогодення вже майже нема.. і перестаньте шукати винних, припиніть ці безглузді істеричні звинувачення, досить шукати у всьому чиїсь помилки – вони завжди були, є і будуть.. треба просто вчасно їх визнавати, чимскоріше виправляти і починати рухатись вперед у правильному напрямку, тобто – розвиватися, а не деградувати, стоячи на місці – на тих самих граблях і повернувшись лицем до минулого.. минуле має з вдячністю залишатися за спиною, а дивитися треба на майбутні перспективи, прораховуючи до чого може привести кожен крок, мінімум, на кілька десятилітть уперед.. наприклад – до чого може привести кожного українця продовження війни до останнього, а до чого мирні переговори і нехай навіть і на “невигідних” для України умовах заключення мирного договору.. давайте кожен включати свій інтелект і разом аналізувати, разом шукати варіант, який буде зручний для всіх.. досить сперечатися, досить самознищуватися, досить зжирати один одного, досить тої ненависті.. всьому свій час.. ми всі люди, всі діти одного Батька, пришов час проявити Любов один до одного, прийшов час відбирати зерна мудрості від лушпиння політичних інтриг у інформаційному просторі.. рішення за кожним з нас.
а шановній редакції видання “БУГ” пропоную перечитати Статтю 15 Конституції України, якою цензура в Україні заборонена, і прОшу негайно опублікувати мій попередній коментар до цієї статті та до інших статтей, які були не опубліковані за весь час.
Дякую!