Про вклад нардепів у розвиток Нововолинська

Невеличкий екскурс нардепською історією Нововолинська.  Свідерський, Лук’яненко, Діброва, Слабенко, Мельник, Гузь 

Комусь із вас ці прізвища скажуть дуже мало, комусь – багато. Однак не скасувати того, що вони були народними депутатами України, що в Верховній Раді відстоювали інтереси Нововолинська. Кожен – по-своєму. Кожен був непересічним і лишив свій слід в історії міста, хтось більший, хтось менший. 

Першим був Свідерський. Федір Феофілактович за фахом – інженер-технолог, працював на легендарному заводі – ВАТ “Оснастка”, був очільником осередку Руху, в другому турі виборів переміг секретаря Володимир-Волинського райкому компартії Сергія Лесика.

24 серпня 1991 року він разом з іншими парламентарями-рухівцями вносить у залу засідань жовто-блакитний прапор, який стане державним.

Цим він увійшов в історію – і України, і міста. Патріот, українець. Першим з однодумцями – Михайлом Слабиком, Іваном Ковалем, Ярославом Фединою та іншими, і тими, кого вже нема, і тими, хто ще серед нас – починали будувати в Нововолинську Україну – через мітинги, де відкрито виступали ще в 1989 році за її незалежність.

Наше місто не лише шахтарське, воно і … репресоване, бо станом на кінець 80-х- початок 90-х тут проживало понад 7 тис.осіб, що пережили радянські репресії, побачили красоти Сибіру, ударною працею в нелюдських умовах повільно вбивали себе заради кровожерливого режиму, котрий було повалено. 

Свідерський кожну промову з трибуни розпочинав зверненням до Бога, чим теж, беззаперечно, увійшов в історію. Помер 2011 року, похований на Низкиницькому цвинтарі. 

Левко Лук’яненко – визначна особа. Це дух боротьби за Україну, це символ, про нього згадуватимуть і тоді, коли нас всіх забудуть.

Неодноразово аналізував з друзями, що було б якби його обрали за перших виборів Президентом нашої країни, і наскільки вона була б іншою. Наше місто було за нього. Однак не зміг зберегти шахти від закриття…

І сьогодні знаю, як агресивно на нього реагують окремі гірники, особливо пенсіонери. Разом з тим – жоден з них не був на його місці – ні в час радянських тюрем, ні в сесійній залі.

Йому закидали недбале ставлення до округу – тоді 68-го, що включав у себе Локачинський та Іваничівський райони і місто Нововолинськ. Але депутат прагнув змін в масштабі країни – подолати рештки комуністичної гідри, знищити корупцію, зберегти людину як найвище благо.

Він – дисидент, справжній мученик за Батьківщину, що 72 дні провів у камері смертників, політичний та громадський діяч, письменник, борець за незалежність України у ХХ віці. Герой України. Автор «Акта проголошення незалежності України». Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2016 року. Я пишаюсь тим, що саме він був делегатом від Нововолинська, а не якийсь зашкарублий номенклатурщик з комуністично-комсомольським минулим. Мабуть, варто би підняти питання, аби в Нововолинську була вулиця Левка Лук’яненка!

Пана Діброву і сьогодні знаємо як господарника, друга Петра Порошенка, видатного діяча, що на даний час є депутатом Волинської обласної ради. Він допоміг Нововолинську відродитись – завдяки території пріоритетному розвитку, що врятувала місто після закриття шахт. Потужні промислові гіганти – це і податки, і робочі місця, і перспектива. Скажу чесно – стійко асоціюється з керівником потужного агрокомплексу ким він є, і був, і, впевнений, ще не одне десятиліття буде. 

Сергій Слабенко увірвався в політичне середовище Нововолинська стрімко і на помаранчевих крилах. Та й голосували за нього окрилено – після Помаранчевої революції.

Як не повірити людині, що в команді самого Віктора Ющенка, на котрого дивились як на месію, і на котрого так само ж дивився і я, куди приховувати? Як обрали – так і отримали…

Де він, хто він, що він – так толком і не пізнали нововолинці. А потім і територія пріоритетного розвитку згорнулась.

Пан Мельник – стоматолог, інтелігент, українець, свободівець. Мав у Нововолинську приймальню, проте про це мало хто знав. Про роботу відомо мінімально. Відстоював інтереси медиків. За субвенційні кошти в тому числі. Підтримував шахтарів – але більше в період виборчих перегонів 2014 року.

Ігор Гузь на фоні з ними виділяється тим, що був серед людей. З шахтарями, профтехосвітою, у дворах, в школах, садочках. Він плавав, бігав, організовував фестивалі. Налагоджена робота приймалень, помічники систематично проводять прийоми – ми в містах, а хлопці катались  селами. Як представник його команди віддаю багато себе діяльності помічника і задіяний інколи навіть аж надто, про що, до речі, не шкодую. Мені не соромно за мого друга-парламентаря, за колег. 

Як кажуть, все пізнається в порівнянні… 

Бравим “фейсбучникам”, які так люблять кричать з диванчиків у соцмережах про його бездіяльність  – принесу їм підбірку звітів і довго-довго-довго розповідатиму про те, що ж зробив за каденцію Ігор.

А ще – точно наберу кількох людей – з гірників, голів ОТГ чи представників депутатського корпусу, завклубами, фельдшерів, вчителів, підприємців, шкільних прибиральниць, пенсіонерів МВС, лікарів, спортсменів, громадських активістів, аби й вони сказали своє слово.