Нововолинські «шестидесятники» або доля знищена «режимом». 40-річчю чехословацьких подій присвячується.

До недавна вважалося, що у нашому молодому шахтарському місті не було «шістдесятників». Приводом для дослідження цього питання стала репліка одного шахтаря-пенсіонера Олексія Свистунова, який, прочитавши мою книгу «Нововолинськ: новітня історія. 1989–1999 рр.», сказав:
«Чому в твоїй книзі нема нічого про Михайленка Петра Івановича? Я пам’ятаю його по роботі на шахті №2.

Під час чехословацьких подій він писав на вагонах, вагонетках, гаражах антирадянські гасла:

“Руки геть від Чехословаччини”, “Смерть радянським окупантам!”, “Смерть КПРС!” (в оригіналі російською — “Руки прочь от Чехословакии”, “Смерть советским оккупантам”, “Смерть КПСС!”) і тому подібні. Його заарештували просто на роботі, і відтоді я про цього чоловіка нічого не знаю».

Дослідження цієї теми вивело мене ще на одного шістдесятника — Дробота Михайла Даниловича. Пізніше виявилося, що були ще й «п’ятдесятники» — Варава Федір (Теодор) Миколайович та Новиков Альберт Афанасійович.

Архівні матеріали з обласного управління СБУ, документи шахт №1 та №2, розмови з небагатьма ще живими працівниками вугільних підприємств дозволили встановити наступне:
• Михайленко Петро Іванович, 1924 р. н., уродженець села Берестове Андріївського району Запорізької області, українець із семирічною освітою.
Під час німецької окупації проживав і працював у громаді, доглядаючи худобу, був різноробочим у селі Шевченко Андріївського району. У травні 1943 року його примусово вивезли до Німеччини. Працював на шахті “Галея” в м. Обергаузен. У квітні 1945 року був визволений американськими військами, після чого переданий англійцям, а вже ті — радянським військам.
Після звільнення спочатку працював при військових частинах на господарських роботах. Наприкінці 1946 року супроводжував череду худоби з Німеччини до одного з радгоспів, що належав курортному управлінню м. Кисловодська. У 1948 році повернувся додому в село Вибоєво Запорізької області. Через нестачу продуктів виїхав на Західну Україну, де з 1949 по 1952 рр. працював кіномеханіком “пересувки” у Володимир-Волинському райвідділі кінофікації.

У 1953 році, коли в Нововолинську почали будувати шахти, переїхав туди працювати на зведенні копалень. Оселився, одружився, народив дітей.

Ці біографічні дані взято з протоколу допиту від 17.01.1969 р., проведеного старшим слідчим УКДБ по Волинській області майором Марковим у с. Андріївка. Тоді Михайленко фігурував як свідок. Запитували про життя під окупацією, обставини потрапляння до Німеччини, роботу, знайомства з “зрадниками Батьківщини” тощо. На той момент слідство не мало доказів проти нього, але справу не закрили — поклали під сукно.

Виписка з трудової книжки Михайленка П.І.:
• 1949–1952 рр. — кіномеханік у Володимир-Волинському управлінні кінофікації;
• 1952–1955 рр. — підсобник, прохідник, забійник, зчеплювач БУ №2 тресту «Західшахтобуд»;
• 1958–1968 рр. — шахта №2 «Нововолинська»: кріпильник, підземний машиніст шахтних механізмів, насипник-відкатник.

На цій даті записи у трудовій книжці обриваються…

Чи були сміливці в імперії зла?
На Волині, в Україні — чи були ті, хто зважився на протест? Так, були. Рідкісні, але були. Особисто знаю кількох таких осіб, з якими довелося познайомитися у концтаборах Мордовії й Уралу. Це люди, яких запроторили за колючий дріт. А ще були такі, кого закривали за металевими дверима психлікарень. Мовляв, це “божевільні”. Лише там їм і місце.

– Уривок із листа колишнього дисидента, лучанина Михайла Коца до Зосима Колбуна, який допоміг здобути документи з архіву КДБ.

1967 рік — Юрій Андропов очолює КДБ. Саме він “винаходить” нові форми боротьби з інакодумцями — зокрема, примусове “лікування” у психлікарнях.

Серпень 1968 року — радянські війська вторглися в Чехословаччину. Шахтар Петро Михайленко, в ніч з 25 на 26 серпня, напередодні Дня шахтаря, через 5 діб після вторгнення, пише на міських будівлях антикомуністичні гасла. Почалася робота репресивної машини КДБ. Справу відкрито 6.09.1968 р. Це й стало початком його кінця — як громадянина, як особистості, як глави родини…

Доказів не було. Графологічна експертиза:

“Не представлялось возможности установить, выполнены ли записи: “Смерть КПСС”, “Прочь руки от Чехословакии”, “Смерть оккупантам”, “Смерть кремлевским бюрократам” – Михайленко П.И. или иным лицом”.

Тоді почали стежити за його перепискою.
18.02.1969 р. комісія з Нововолинського вузла зв’язку склала акт про те, що лист не був відісланий через залиття фарбою. У листі виявили “антирадянські висловлювання”.

Цього вистачило для експертного висновку психіатрів (10.05.1969 р.):

“В настоящее время Михайленко П.И. нуждается в дальнейшем лечении в психиатрическом стационаре на общих основаниях…”

16.09.1969 р. суд ухвалює: Михайленка направити на примусове психіатричне лікування.

Є копія листа до родичів у Запорізьку область. Там — критика радянського режиму, цін, дефіциту, брехливих планів і репресій. Він писав про нестачу харчів, про черги, про політичний терор.

Мав четверо дітей (1952, 1956, 1958, 1960 р. н.). Старшого, учня І курсу гірничого технікуму, допитували 7.07.1969 р..
Він засвідчив, що батько писав антирадянські листи, слухав “ворожі голоси”, негативно висловлювався про СРСР.

Весна 2008 р. Наймолодший син пригадав:

“Батька били, йому казали: у тебе не все в порядку з головою, твоє місце — в Олиці”.

Згадуємо “метод Андропова”?

Реабілітований лише у 1998 році. Дочка відмовлялася згадувати — «через нього наше життя було дуже тяжким». Фотографії знищили. Компенсацію від Німеччини за нього — як за жертву нацизму — так і не отримали.

⸻

Висновок
Це одна з багатьох понівечених доль. Не лише в Нововолинську. І не лише шістдесятники. Комуністична система нищила кожного, хто мав мужність бути вільним.

Із листа Миколи Коца:

«Акти протесту у 60-х були рідкісним, але небезпечним для влади явищем. Щоб приховати подібне, комуністи оголошували таких людей божевільними й запроторювали їх у психіатричні лікарні — часто безстроково. Публічно визнати людину недієздатною, посадити її під домашній арешт, нацькувати на неї дітей, дружину — це кара. Дожиттєва. Варто обнародувати такі матеріали, аби громадськість знала, на що були здатні комуністи».