<
Руслан Романишин

Нововолинськ має стати містом, дружнім до тварин

Цей запис опубліковано більш як рік тому
12:17 | 7.08.2020 / Погляд / / 1 коментар

Скільки про це вже писали, а питання досі не вирішене. У Києві котів визнали частиною екосистеми, у Львові є комунальне підприємство “Лев”, а в Нововолинську при владі та ж сама людина – і не може організувати притулок для безпритульних тварин.

Песики бігають, гавкають, кидаються на велосипедистів, потрапляють під колеса. Комусь вони створюють незручності, а хтось життя своє знайшов у тому, аби нагодувати чотирилапе щастя, і не так важливо – своє чи спільне воно. Я ветеринар. Ви до мене ставитесь по-різному. Але це не зупиняє у тому, що роблю свою роботу – відповідально, вдумливо і серйозно. Не помиляються лише ті, хто нічим не займається. А ще – це не зупиняє в іншому, важливому – любові. Любові до всього живого.

Нещодавно зібрався актив захисників тварин міста. Була конструктивна і продуктивна зустріч з Ігорем Гузем та його командою. Напрацьовано було суттєве – організуватись. Це не так і просто – відкинути амбіції, неприязні і зробити щось спільно. Але мета важливіша. Рішення очолити майбутню організацію прийняв швидко. Вічний принцип – хто, якщо не я? На жаль, поки місто не випрацювало ніякого нормального вирішення. Ви бачили кліпсованих і ніби стерилізованих собак? Звісно ж. А як подивитесь на те, що серед цих ніби безплідних трапляються вагітні? За що ж ми платимо гроші з місцевого бюджету?

Тому ми повинні взяти ситуацію на свій контроль. На жаль, поки можновладці пасуть задніх, не маємо іншого вибору.

Новостворена громадська організація проведе аудит всіх безпритульних тварин, аби розуміти масштабність. Обов’язково залучатимемо спонсорів, писатимемо проєкти, шукатимемо підтримку. Я як ветеринар спільно з колегами випрацюю систему допомоги.

Наша мета – комфортне місто для всіх, хто тут живе. Для дітей, пенсіонерів, шахтарів, а також – їх домашніх улюбленців. І тих улюбленців, які не мають дому. І для тебе – також.

* Редакція не впливає на зміст в розділі Погляд і не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють на сторінках видання «БУГ»
один коментар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Сергій Притула
24.08.2026
У свої 10 я десь по селу бив палицею кропиву і поняття не мав, чому дорослі вже кілька днів поспіль прикипіли до телевізора. 24 серпня 1991 року у них тільки й розмов про новину із Києва. А я, ще малий, не розумію, що ...
Андрій Бокоч
20.08.2026
За моєю спиною - древній дерев'яний храм XVIII століття, церква Різдва Пресвятої Богородиці, що у місті Камінь-Каширський. Зведена ще у 1723 році, дерево на кам'яному фундаменті. Діяла навіть у радянські часи. Пам'ятка ...
Вікторія Климчук-Длугач
18.08.2026
Коли нам у морзі віддали татові речі з війни, я якось нічого не очікувала. Найгірше вже трапилось, ми з мамою опізнали тіло, печатка-підпис, отримайте-розпишіться. Решта — не має значення. І ось нам видають чорний пакет, ...
Максим Залевський
13.08.2026
Зараз серпень, і знову постає нагальне питання: куди релокуватись, якщо взимку прильоти по тепломережах зроблять життя у великих містах дуже екстремальним. І знову зʼявляється ця ідея: треба їхати «на землю». У село. Там ...
Аліна Михайлова
12.08.2026
«Вони воюють, щоб ми могли жити». Ці 4 фото зроблені в один день. Сьогодні. Практично в один час. Київ та східний фронт. Третій день поспіль мені на стаб привозять згорівших бійців в страшних опіках. Термобаричні скиди - ...