Нам не страшні московські воші…

Нам не страшні московські воші. Страшніші українські гниди.
Симон Петлюра.

А ще страшніші є зкацаплені галичани.
Зосим Колбун.

У червні 2011-го року перед Днем Конституції (26.06.2011р.) відійшов у Вічність Федір Свідерський, народний депутат України 1990 року скликання. У червні 2012-го року у Нововолинську традиційно відзначали День Конституції. Сесійний зам Нововолинської міської ради був переповнений бюджетниками нового покоління. Я очікував, що ведучий, заступник міського голови А. Сторонський скаже: “Вшануймо хвилиною мовчання пам’ять про народного депутата Ф. Свідерського”. Не дочекався. Натомість побачив, як нагородили грамотою Марію Болдирєву, колишню комуністку. У присутніх, які хоч трохи знають новітню історію міста, не могло не виникнути запитання – а яке відношення вона має до Конституції України?

То хто ж такий Ф. Свідерський? ВО “Оснастка” було першим підприємством на Волині, де партком КПУ у 1989-му році винесли за межі території заводу. Конференція трудового колективу підтримала ідею осередку РУХу (голова осередку Ф. Свідерський) департизувати підприємство.

7.09 – 9.09.1989 р. відбувся перший нелегальний республіканський З’їзд НРУ за перебудову. Від осередку РУХу на “Оснастці” делегатом був обраний Ф. Свідерський. Запасним делегатом таємно в іншому вагоні їхав член осередку РУХу Ярослав Федина.

У 1989 році Ф. Свідерському від першого секретаря МК КПУ В. Тесленка поступила пропозиція: “навіщо Ви звалили на свої плечі такий тягар? (малось на увазі керівництво РУХом.) Вступайте в нашу партію, ми Вас пошлемо у ВПШ (вища партійна школа) і Ваше життя буде влаштоване”. Отямившись від несподіванки Ф. Свідерський відповів: “можливо в майбутньому я і вступлю в якусь партію. У Вашу – ніколи”. А ще пізніше хотіли купити Ф. Свідерського за 60 карбованців, пропонуючи працювати на “органи”.

Учасники міської краєзнавчої конференції 14.10.2017-го року прийняли ряд пропозицій по декомунізації в місті. Резолюція конференції була направлена міському голові В.Б. Сапожнікову і депутатам міської ради. Була там і пропозиція перейменувати вулицю Маяковського на вулицю Ф. Свідерського. Відповідь дав А. Сторонський – у місті процес декомунізації завершений.

9 березня 2014-го року Україна відзначала 200-річчя дня народження Т.Г. Шевченка. У “молодому соціалістичному місті” Нововолинську, яке у 1986-му році мало стати “містом комуністичним”, не передбачалось спорудження ні культових споруд, ні пам’ятника Т.Г. Шевченку. Першим, хто почав говорити про спорудження пам’ятника поету у місті ще у лютому 1989-го року було Товариство української мови ім. Т.Г. Шевченка (пізніше Товариство “Просвіта”). У березні 2013-го року я подав А. Сторонському перелік заходів, необхідних для відзначення 200-річчя. Перш за все потрібно було гідно вшанувати тих 9-ть осіб (серед них були Володимир Чайковський і Анатолій Борис), які були делегатами установчої конференції в Києві по створенню Товариства. Ні А. Сторонський, ні Л. Кравцова, якій він начебто доручив це зробити, не відшукали і не вшанували цих людей.

28.07.2017-го року у місті був створений оргкомітет по відзначенню 25-річчя першої Літургії 14.10.1992-го року у храмі Святої Покрови Божої Матері і 25-річчя створення Нововолинської станиці Братства вояків ОУН УПА. З Владикою Володимир-Волинським і Турійським Матфеєм і парафіяльною радою церкви була узгоджена програма цих заходів і Хресної ходи від храму Святої Покрови до символічної могили борцям за волю України. Проте А. Сторонський самочинно взявся керувати Хресною ходою повз пам’ятника Шевченку,  де передбачалась короткочасна зупинка і виступи дітей недільної школи при храмі Святої Покрови. Виступи також передбачались і біля стели  загиблим воїнам в АТО .

Після Хресної ходи у приміщенні КР НРУ відбулася краєзнавча конференція і була прийнята Резолюція, 16 пунктів якої стосувалися дальнішої декомунізації в місті. Основні пункти Резолюції:

– перейменування вулиці Маяковського на вулицю Свідерського, про що я писав вище;

– той варіант трансформації мозаїчного панно на буд. №3 бульвар Шевченка (це за спиною стели загиблим в АТО), є блюзнірським і святотатським, принизливим для українців – це така декомунізація по нововолинські;

– у місті має бути пам’ятний знак репресованим і депортованим, яких на початку 90-тих років було біля семи тисяч;

– у місті має бути сучасний пам’ятник воїну АТО – Захиснику Вітчизни;

– на започаткованій 16.09.2001-го року традиції Дня підняття прапора міський голова В. Сапожніков і його перший заступник А. Сторонський повинні запрошувати першопіднімачів прапора над котельнею “Оснастки” у квітні 1989-го року Михайла Базалицького і Миколу Сороку.

Відповідь мені, як голові оргкомітету двічі давав А. Сторонський – у місті процес декомунізації завершений.