Ми нею живемо, поки хтось — її захищає: до 29-ліття Конституції України

Цього року їй 29. Офіційно, скажемо так, згідно метрик. Хтось у неї не вірить, хтось її не дуже визнає, хтось її чекав і знає ідеально. Для когось вона – найкраща, бо своя. А хтось вишуковує недоліки, намагається викрутити під свої потреби. Я відношусь до категорії тих, хто цінує, шанує і приймає її правила гри.

Конституція України. Її було прийнято і введено у дію 28 червня 1996 року.

Я добре пам’ятаю той час. Химерний період у історії нашої країни – складний, буремний. Нововолинськ страйкував – шахтарі, освітяни. Безгрошів’я, закриття дитсадків, підприємств, містоутворюючих копалень. Напруга в локальному політикумі.

Тоді до обговорення на сторінках місцевих друкованих засобів масової інформації, а в нас це було в газеті “Народна рада”, до ознайомлення читачів пропонувались статті, які мали стати частинами Головного Закону України. Чи були дискусії? Звісно ж. Покреслені газети можна було зустріти в когось удома, в трудових колективах, в учительських у закладах освіти.

Хтось говорив, що вже пережив не одну таку конституцію, згадуючи про ялові радянські. Молодше покоління не згадає, але народжені у ту добу добре розуміють про що мова – 20 квітня 1978 року була ухвалена четверта і остання Конституція Української РСР. Звісно ж, там було про керівну і спрямовуючу роль КПРС і зростання її ролі в ході будівництва комунізму, а ще – про марксизм-ленінізм як ідеологічну основу суспільного і державного ладу СРСР і таке інше у дусі того часу. Мали ввійти статті про особисту власність громадян та особисте підсобне господарство колгоспників, про дрібне приватне господарство. Але …

Ще більше опише радянську реальність Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки 1937 року, прийнята на Надзвичайному XIV з’їзді Рад УСРР. Формально вважалась дуже прогресивною, а от по суті своїй демагогічною та декларативною. Особливо в аспекті прав людини, свободи слова, гласності та справедливості, бо хоча й  проголошувала широке коло прав і свобод громадян (право на працю, відпочинок, освіту, медичну допомогу, соціальне забезпечення, недоторканність особи та житла, таємницю листування), на практиці ці права систематично і масово порушувалися. Згадайте, коли була прийнята  – в розпал Великого терору, коли мільйони людей були репресовані, заслані, розстріляні без суду і слідства.

Свобода слова та гласність тих часів? Лише ілюзія , бо та конституція лише формально закріплювала свободу слова, преси, зборів і мітингів, однак, реально ніякої свободи слова не існувало. Будь-яка критика режиму, навіть найменша, суворо каралася. Усі ЗМІ були під повним контролем держави та партії. Гласності як такої не було, була лише офіційна пропаганда.

Так звана справедливість взагалі була свого роду інструментом репресій. Судова система, проголошена в Конституції, мала б забезпечувати справедливість, у той час, коли судочинство було підпорядковане політичній доцільності та вказівкам партії. Суди та прокуратура були інструментами репресивно-карального апарату, а не захисниками прав громадян. Так званий задекларований суверенітет лише був записаний, в дійсності історія показує повну підпорядкованість УРСР Москві. Декларації про суверенітет і навіть право вільного виходу з СРСР були фікцією, оскільки реального механізму їх реалізації не існувало, а будь-які спроби говорити про реальну незалежність придушувалися.

І хоча Конституція формально встановлювала органи державної влади, фактично Комуністична партія (більшовиків) була “керівною і спрямовуючою силою”, що стояла над усіма державними інституціями та законами. Всі рішення приймалися партійним апаратом, а державні органи лише оформлювали їх.

Таким чином, Конституція УРСР 1937 року, незважаючи на деякі формальні “демократичні” положення (наприклад, загальне, рівне, пряме виборче право при таємному голосуванні), була типовим прикладом тоталітарної “фасадної” конституції, яка лише приховувала жорстоку диктатуру, масові порушення прав людини та повну відсутність реальної свободи та справедливості.

І ось, 28 червня 1996 року, після найдовшої в історії українського політикуму ночі, після тривалих обговорень у стінах парламенту, після літрів випитої кави, після численних суперечок народилась вона – Конституція України, що попри всі виклики, має низку сильних сторін, які є фундаментальними для української державності та демократії

По-перше, чітко проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, а також закріплює її територіальну цілісність у межах існуючих кордонів. Це є наріжним каменем національної безпеки та незалежності.

Наша Конституція містить один з найширших у Європі переліків прав і свобод людини, що відповідають міжнародним стандартам. Вона детально регламентує політичні, соціально-економічні та культурні права, а також гарантує їх судовий захист. Це значний крок вперед порівняно з радянськими конституціями! Ті, хто пам’ятають реалії радянської доби, чиї рідні пройшли через жорна репресій, через утиски, розуміють, що маю на увазі.

Закріплений принцип розділення державної влади на законодавчу, виконавчу та судову є ключовим для функціонування демократичної держави. Система стримувань і противаг (хоча й не завжди ідеально працює на практиці) має на меті запобігти узурпації влади однією гілкою та забезпечити баланс.

Наш Основний Закон характеризується і такими рисами як стабільність та жорсткий характер – її зміни вимагають складних процедур (голосування кваліфікованою більшістю, іноді референдум), що забезпечує її сталість та захищає від поспішних чи кон’юнктурних змін. Це важливо для правової передбачуваності та довіри до Основного Закону.

Слід пам’ятати і про пріоритет міжнародного права, адже Конституція встановлює, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Це підтверджує орієнтацію України на європейські та світові демократичні цінності та забезпечує відповідність національного права міжнародним нормам.

Цінним моментом є і задекларована спрямованість на демократичний розвиток. Загальна філософія Конституції закладає основу для розбудови демократичного суспільства та правової держави. Вона є своєрідним “дорожнім атласом” для розвитку країни, де людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Ці сильні сторони є фундаментом, на якому Україна продовжує будувати свою незалежну та демократичну державу, навіть в умовах повномасштабної агресії.

Наступного року їй буде 30. Сподіваюсь, матимемо можливість врочисто відзначити ювілей нашого Головного Закону – у мирній країні, що перемогла ворога, чиї сини і доньки відстояли державність і декларовані у Конституції права і свободи. Але щоб наблизити цей світлий і радісний час, давайте кожен закине щось на підтримку ЗСУ. Пам’ятаймо, що маленьких донатів не буває!