Ми не перейменовуємо – ми відновлюємо те, що втратили

Чимало суперечок точиться зараз довкола відмови від додатку «Волинський» у назві княжого міста. Ретрогради кричать, що проблем і так дуже багато, не тим займаємось, не про те дбаємо.

Далекі від патріотичних віянь люди апелюють набитим оскому “какаяразніца”. Просто недалекі шумлять аби шуміти. Є чітке пояснення, що звичайні люди не несуть жодних втрат, не викладуть жодних ресурсів за те, що Володмир знову стане собою – яким був у тисячолітні віхи історії.

І все ж знову не так! Ті, хто вважає себе просунутим в аспекті бюджету, апелює, що жителі не витратять, а от кошти з міської казни – підуть. На нові печатки. На нові таблички. На нові вивіски. На нове. Але чи не час дещо змінювати? На жаль, чимало із нас просто боїться змін. Страх тиснув в миті руйнування совєцької держави.

Страх – в часи Помаранчевої революції, в часи Революції Гідності. Вільна людина не хвилюється через оновлення. Вільна людина – тому і вільна, що вища оцих всіх стеретипів. Але рабська ментальність не дає спокою. Та в мене, до сорому, нема відповіді на це питання. Я просто хочу повернути Володимир.

Я хочу повернути місту ймення з літописів. Адже шляхи – чи то пак тракти – були Володимирськими. І вулиці – у Нововолинську, Ковелі, Луцьку – теж Володимирські. Навіть у Київі! І в побуті ми не говоримо повністю два слова – а лише Володимир. І дітям не дуже просто пояснювати, що це – один і той же населений пункт… Я хочу повернути місто, яке дало назву і в’язниці біля Валів, де склали життя мої прпдід і прабаба. Я хочу, аби ми відмовились від радянського спадку – і повернули княжому граду те, що є справді його – рідним, справжнім, історично правильним.

Я хочу нівелювати у цьому місті максимально спогади про епоху поневолення. Я хочу поставити крапку у дискусії яка тягнеться уже 30 років. Я хочу жити у Володимирі!