Майте совість, не захаращуйте кладовища пластиковим мотлохом

На носі – Великдень. На підступах до ринку вже здаля видніють кобітки-мужчинки з крамом, що користується попитом в сей специфічний період. Ядучо гризуть око неприродні кольори різнобарв’я, у якому не так просто розпізнати рослинність…

Вже не знати, як з отим всім боротися.

І Церква відкрито говорить – що засилля штучних композицій не дуже файно та й загроза екології. Бо, дійсно, – хіба даруєте живим пластикові квіти? Окремі унікуми кажуть, що оці всі поминальні традиції – то язичницьке і чуже.

Ви певно ж бачили фоточки з “гробків”, де рвуть баяни, ломляться столи, наливають-випивають-веселяться і ведуть себе навіть не по-комсомольськи, а що вже про християнське говорити? Ото і є не дуже правильне. Священики називають подібне – трансформованою тризною та взагалі вважають нонсенсом алкоголь на некрополіях. Зауважте, у нас вельми прижилась традиція оснащувати місце спочинку тарілкою і стопкою – незалежно від статі, гастрономічних уподобань та інших параметрів покійного (от дітям може не ставлять хіба). Стоїть отой посуд біля хреста чи біля основи монументу, припадає порохами, раз на який час змітають землю…

Альтернативним методом є розливання по могилі спиртного.Тут згадується ненашенський анекдот про домовленість двох друзів вилити на свіжозасипану землею труну пляшку файного віскарика – але тому, що лишився живий, стало так шкода трунку, що спершу пропустив його через свої нирки, а вже потім виконав заповіт ;)

Кажуть, що в жертву Богу приносять лише найкраще. Так само – і тим, хто відійшов до Нього, хто вже – по ту сторону трави. Людина жива – ми даруємо квіти, живі, красиві. А помирає – зразу на тобі штучне пластикове кітчеве безглуздя!

У нас і так екологія плаче, трава навесні-восени горить, із Світязя, що катастрофічно міліє, кладофори тягають, а про Нововолинськ… Ні, тут хай краще розкажуть депутати з комісії, що вивчає вплив підприємств на довкілля, чи не менш красномовна статистика з онкології та легеневих захворювань.

Жертви дизайнерів квітково-похоронних мистецтв не підлягають переробці, а при спаленні в повітря, воду та грунт потрапляють не дуже корисні токсини, які в перспективі “подарують” щось нехороше спалювачам та сущим – принцип бумеранга в дії. По суті – чим більше пластикового мотлоху носимо на цвинтар, тим швидше можемо зустрітись з покійними рідними.

От чесно, якось не уявляю на французькому Пер Ляшез, американському Бонавентура, британському Гай-Гейті чи й польських Повонзках гори таких відходів. Та й в закордоннях вже в тенденції кремація – подекуди вже й без кенотафів чи з висадженням біокапсул. Адже чим не альтернатива надгробку з каменюки – коли за пару літ станеш ялиною, тополею, каштаном чи смерекою? Я от акацією хочу бути…

А поки в нас незгниваючими свідками байдужості висять чи лежать на закинутих могилах відкупні дешеві віночки. Прийшов – поклав – забув.

Майте совість, не захаращуйте кладовища пластиковим мотлохом. Вже ліпше пов’яжіть на хреста стрічку чи рушник, як то робили наші предки.

А паски-крашанки-цукерки дайте сусідській бабуні – нехай помолиться за спочилого. Мементо море…