Люди, що з вами? Коли ж ви станете українцями насправді?
У цей світлий час, у дні після Воскресіння Христового, хочеться більше говорити і писати про щось хороше, але доводиться і не про дуже. На жаль, цьому є вагома причина.
Вже неодноразово як батько полеглого воїна, як голова спілки родин полеглих Героїв закликав вас, нововолинці, шанувати пам’ять тих, хто віддав своє життя за нас із вами, за можливість нашого спілкування українською мовою, за можливість спокійного життя у Нововолинську. Так, ми часто зустрічаємо у скорботі жалобні кортежі, ми проводжаємо в останній земний шлях військових, але тут не вибухає, тут не гатить, тут спокій. Тут тил, який помагає фронту. І ще – тут має бути належне вшанування. Натомість ми не можемо зупинитись о 9.00 під час хвилини мовчання…
Випадок, який трапився у суботу, обурив мене безмежно.
На Алеї Героїв, що на цвинтарі району шахти 2, у суботу відбувалась панахида за полеглими воїнами.
До слова, одразу поясню усім дописувачам і дописувачкам, чому не біля монастиря, не ще десь. Саме на цвинтарі шахти 2 офіційно відведені місця під поховання військових, минулого року, до слова, було відведено для таких цілей ще одне поле. На жаль, влада не зробила такого у 2014 році. Якщо Луцьк, Ковель і сусідній Володимир мають встановлені вже понад десять років території для могил тих, хто поліг за Україну, то в Нововолинській громаді це сталось відносно нещодавно. Але зауважу, що під час панахади ми молитовно згадуємо усіх – і хто похований на території нашої громади, і за її межами ( а є і такі ). Чому географія захоронень така? Часто воля родини, аби поруч із батьками, дідом чи ще кимось. Без тиску і без примусу рідні самі обирали цвинтар.
Так ось, що ж мене збентежило. Попри молитву, яку творили колективно і віряни, і духівники, багатьом не заважало спокійно йти повз. Легко, з посмішкою, з цигаркою, у розмові з рідними. Не заважало і батюшкам УПЦ, які люблять розповідати, що вони жодного стосунку до москви не мають, простувати з бажаючими від могили до могили. Час такий, це ж Провідний тиждень, треба заробляти гроші.
Я вже змирився із тим, що окремі родини приймають рішення, аби полеглих військових ховали батюшки УПЦ МП, аби над убитими росією останні слова так по-фарисейськи лунали російською мовою, аби ті, хто пов’язані з кремлівскою фсб-рпц супроводжували в останнім земнім шляху. Не соромлячись називати війну “братоубійствєнной”, вони закликають до миру – та на яких засадах? І що вони хочуть показати нам під час панахиди? Що їм байдуже до нашої молитви, до нашої скорботи, до наших сліз ? Найбільш то виглядало саме так – нехтуванням нашими діями , нехтування нашим горем, нашим болем. Ви кричите про свою винятковість, про унікальну канонічність, про те, що саме ваша “Вєра вєчна, вєра істінна, вєра славна, наша вєра православна”. Але де в цім усім Бог? Де Він, коли в Біблії пише: «Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому» (1 Ів. 4:16). Де ж ваша любов, православні?!
Історія повторилась, бо так само було і минулого року. Я сподівався, що війна навчить, що закличе до єдності, проте, на превеликий жаль, бачу, що для багатьох притаманні інші цінності.
Пригадую, як свого часу на традиційну панахиду, приурочену до Іловайської трагедії, нам вдалось зібрати представників тоді ще, до Томосу, УПЦ КП, УПЦ МП і УГКЦ. Три конфесії ревно і щиро молились,молились українською мовою, бо ж і ті, хто мп, читають не лише так схожою до рускогоязика церковно-слов’янською…
Що ж таке з вами люди?
Мені було важко дивитись на той біль в очах присутніх, на неспроможність вплинути, на протиріччя, які терзали не одного і не одну. Міський голова у своєму емоційному виступі теж сказав про важливе. Він відчуває біль також, бо ця війна забрала і в нього сусідів, товаришів, одногрупників.
Дякую за спільну молитву. Нехай наші Герої спочивають з Богом. Вічна їм Пам’ять.
Господь вчить нас прощати, але є певні речі, які не дають спокою, не залишають ніяк. Суботній випадок саме з таких.
І все ж таки, люди, що з вами?.. Коли ж ви станете українцями насправді?.. ( Володимир Демчук, голова ГО “Незламні нововолинці” )
