Кажуть, коли Бог хоче покарати когось, то забирає розум

14-го серпня 2002 року, в середу, на Маковея, в селі Старий Чорторийськ, що в Маневицькому районі, відбулась дика, мабуть, не бачена на теренах незалежної України подія. Місцева парафіяльна громада Київського патріархату на чолі зі священиком о. Василем вирішила в цей день освятити і поставити хрест для своєї майбутньої церкви на горі-урочищі «Замок». Гора є пам’яткою археології і числиться в архівних документах як «городище».

Місцеві монахи, які мають у своєму розпорядженні дві церкви, не хочуть поділитися із громадою Київського патріархату, вирішили що б там не було не допустити освячення хреста. Місцеві «сили», на які розраховували монахи, складалися з крикливої екзальтованою (близько 30 осіб) групи жінок різного віку, які не турбувалися про методи аргументації своєї позиції, та зграйки дівчаток віком 13-14 років, які наприклад у мене вимагали доказів, що я українець, хоч я цю гору топтав ще коли і батьків їхніх не було на світі.

Розуміючи, що місцевими силами не вдасться зірвати освячення хреста, монахи залучили до операції близько 20 приїздних семінаристів. Протистояла цим силам за кількістю, мабуть, більша, але не така згуртована, і не така агресивна група парафіян Київського патріархату. Була ще одна група людей, яка хворіла традиційною українською хворобою «моя хата скраю».

12:00 – усі чекають приїзду владики Якова із священиками і хором. На горі повно людей. Спалахують стихійні суперечки, особливо багато суперечок навколо того, якою мовою потрібно молитись і правити службу.

Деякі прихильники Московського патріархату доходять до абсурдних тверджень, мовляв, наш Спаситель проповідував церковнослов’янською мовою, що цією мовою молились козаки, що прибічникам УПЦКП доведеться лизати ноги у Папи.

Вимоги прихильників МП: не дамо ставити хрест, позаяк у Вас немає дозволу від архітектурних органів на будівництво церкви.

Пояснення прихильників КП, що освячення хреста ще не означає, що будівництво церкви відбудеться саме у цьому місці і що на освячення хреста не потрібен дозвіл, не діють.

14:00 – з’являється владика Яків з почтом. Екзальтовані жінки і дівчата намагаються не пропустити їх нагору. Але двоє із супроводжуючих показують посвідчення і владику пропускають.

Далі – обряд освячення. Семінаристи і монахи обступають щільно хрест, що лежить. При спробі священиків обійти хрест виникає штовханина, а потім – бійка. Присутні п’ять міліціонерів не в силі навести порядок. Під час штовханини семінаристи і монахи відтягують хрест вбік, потім – на край гори, потім – з гори. Під горою хрест ломають нижче перехрестя. І верхню частину кидають у мутну річечку, що тече внизу. Все це відбувається блискавично.

Парафіяни УПЦ КП спускаються з гори, підбирають дві половини хреста, заносять знову на гору, обступають місце встановлення хреста, щільно обережно збивають хрест цвяхами, а далі процес освячення і встановлення хреста йде без ексцесів.

Хор виконує молитву «Боже, великий єдиний, нам Україну храни».

Група монахів стоїть уже осторонь і, мабуть, «переварює те, що трапилось». Чи настане
в їхніх головах просвітління від сотвореного?

Кажуть, коли Бог хоче покарати когось, то забирає розум.

До всього написаного можна додати, що процес освячення хреста і на горі і під горою зафіксовані фото і кінокамерами: