Історія з музичного минулого, або Як Нововолинськ вміє бюджетні кошти використовувати

Якщо хтось думає, що тут буде про асфальт, стадіон, годинники, чи ще щось, то ні, не про то. Відкрию свою велику таємницю, а хто мене знає, то тому і не таємниця.

В далекому доармійному минулому, коли ще вчився в технікумі (тому, що зараз вже коледж) займався я музикою. Був такий собі гурт РЕСТ, де грав і на басу, а деколи і на ритмі. Навіть пару років був Дідом Морозом!

Грали ми в не дуже веселий час, бо то були 90-ті. Тоді затримували зарплати, не завжди ходили автобуси, місяцями не бачили студенти стипендій. Не те, що та стипендія так дуже рятувала, але як-не-як, а пару гривень, що ніколи не бувають зайвими.

Зараз диву даюсь, які ж ми були живучі, скільки того всього було, але вижили, людьми виросли, набули друзів, не озлобились, займались музикою і навіть відчували задоволення від життя!

При владі в місті в той час була все та ж сама особа з вусами.

Якось приходить хтось до нас з виконкому і каже:

“Так і так, хлопці, є халтура. Має бути ювілей одного тренера з баскетболу, хочуть послухати місцевих лабухів”.

Ми не були розбалувані такою увагою публіки, але перепитали, що нам за то все буде. Пообіцяли 5 доларів за пісню на кожного.

Ще раз. За вікном був десь 1997 рік, з зарплатами, стипендіями, автобусами, пенсіями біда, а тут дають 5 доларів кожному за пісню. Ми й погодились.

Виступили, виконали 2 пісні, нам дали по 10 американських грошей. Не скажу, скільки то було моїх стипендій, але сума дуууууже велика.

А вишенька на торті полягає у тому, що то були кошти з місцевого бюджету. Нам про то потім сказали, коли давали гонорар.

Вже і в ті веселі часи, коли зірка мерства нашого чинного мера сходила, було таке явище як не дуже зрозуміле використання коштів міста.