<
Артем Чех

Безцінний досвід, який вихаркуватимуть ще наші онуки

Цей запис опубліковано більш як рік тому
16:45 | 5.10.2022 / Погляд / / Коментарі відсутні

Я нещодавно прочитав в когось про безцінний досвід народу, що здобувається кров‘ю наших мужніх лицарів. Це така безглузда і пафосна гнома, що хочеться затулити вуха і вити. Взагалі від цього їбучого пафосу хочеться стріляти по своїх. Ну так, суто для безцінного досвіду.

Безцінний досвід – це подорожі до Мачу-Пікчу, це Шлях святого Якова і стажування в МакДональдз. Війна, смерть і мільйони травмованих це трагедія, руїна і рана. Це дорога назад, в неоліт, до дегуманізованого суспільства, економічного колапсу і культурної депресії. Жодні війни ніколи нічого хорошого не приносили, жодні національні трагедії ніколи нікого не підіймали з колін. Цей безцінний досвід – чорна вирва, з якої доведеться вибиратися ще не одному поколінню.

І наш багатостраждальний народ нічого не виніс з цих безцінних досвідів останніх століть. Особливо з двадцятого. Визвольні змагання, репресії, голодомор, війни, знову репресії, безжальна люмпенізація і далі далі далі. Кров мужніх лицарів, піт славних предків, слина билинних витязів і вушна сірка номенклатурних протогероїв.

Це ж все від уроків літератури та історії у період розвиненого кучмізму, оця вся пафосна муть, провінційна естетика і нездоланний потяг до фетишизації травми. Ці тисячі смертей, розвалені міста і села, висушені горем вдови, біженці і переселенці, люди без домівок і домівки без людей, ці жовто-блакитні стрічки на ексгумованих тілах та золоті коронки в пластиковому боксі важко назвати безцінним досвідом.

Це про неможливість прийняти і осягнути, про безкарність і безсенсовність смерті як результат безсенсовності життя, це про випалену війною країну, в якій жити неможливо, і в якій неможливо не жити. Це, зрештою, про те, коли в принципі жити неможливо.Наші мужні лицарі це піхота, арта, механи, які просто їбашать, бо не мають вибору. Це про такий лютий страх і про таку м‘ясорубку, що навіть невідомо що їх рухає вперед.

Це про запахи зогнилих і запечених в броні тіл, про цинізм самозбереження і безжальність до чужих, до своїх і до самого себе, про чорні пакети (кульочки, коробочки, ящички), про тьмяне світло моргів і про післяопераційні біовідходи, про смерть як буденність і про перейдену межу сприйняття анатомічних жахів. Безцінний досвід, який вихаркуватимуть ще наші онуки. І вже після перемоги за десятки років чергова вчителька літератури фаршируватиме їм мозок пафосною кашею з хутірською підливою.

Будуть сотні тисяч мовчазних героїв, кілька тисяч навколовоєнних клікуш і мільйони людей з посттравматичним розладом. Самогубства, кримінал, девіація. Загалом, соціальна катастрофа, що буйно проростатиме з благодатного ґрунту безцінного досвіду. І радість перемоги теж буде. Але недовго. Радість від перемоги явище нетривале. Її гасять необхідність важкої праці та осмислення наслідків. А ще присмак металу в роті, ацетонове дихання і біонічні протези для небагатьох щасливців. – Чех, після перемоги ми як забухаємо! Забухаємо. Але похмілля буде таким, що захочеться втопитися. Але ні. Похмілля теж переживемо. Похмілля теж безцінний досвід, хоч і необов‘язковий.

* Редакція не впливає на зміст в розділі Погляд і не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють на сторінках видання «БУГ»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Митрополит Епіфаній
16.11.2026
Кожну нову справу, яку прагнемо звершити на добро й користь, ми розпочинаємо з молитви до Бога. Так і нині, на початку нашого сорокаденного шляху Різдвяним постом, ми підносимо особливі молитви з проханням до Господа ...
Юрій Юзич
11.11.2026
Разом із головою Пласту Ксенією Дремлюженко зустрілись із мером Луцька, головами обласної ради і обласної адміністрації Волинської області. Це був останній робочий день Ксені на цій посаді (якщо не рахувати двох наступних ...
Дмитро «Калинчук» Вовнянко
10.11.2026
На тлі скандалів що вирують в Україні, майже непомітною лишається робота ЗСУ. Хоча як раз зараз про успіхи української дронерії треба не те що говорити – криком кричати. Бо похвалитися справді є чим. По-перше, протягом ...
Мар'ян Кушнір
3.11.2026
Я сьогодні висвітлював події на Петропавлівській Борщагівці. І я вже вдруге приймаю гарячий душ, що відмитися. Ні, не від яєць, які жбурляли у всі сторони. Ні, не від газу, яким задули нацгвардійців й інших людей. А від ...
Валерій Мних
2.11.2026
Війна відклала на більш далекий план багато чого, зокрема поставила під питання і те, чи буле Волинь і надалі вугільним регіоном. Я багато років у команді народного депутата України Ігоря Гузя працював по шахтарських ...