Волинські шахти – між минулим і майбутнім

Війна відклала на більш далекий план багато чого, зокрема поставила під питання і те, чи буле Волинь і надалі вугільним регіоном.

Я багато років у команді народного депутата України Ігоря Гузя працював по шахтарських питаннях. В наші дні неодноразово чув від гірників, від депутатів, від українців – як моїх виборців, нововолинців, так і жителів сусідніх громад – чи є шанс на друге дихання для «десятки»? Чи таки запрацює єдина шахта в Україні, яка все ще будується?

Ситуація навколо вугільної галузі краю добре знана і водночас далека від оптимістичної. Так, на жаль, війна внесла свої жорсткі корективи: кадрові проблеми стали чи не найгострішим болем регіону. Втрати – ворог забрав життя і одного з директорів копальні, Олександра Стойловського, що став до лав ЗСУ.

Знайти профільних фахівців, здатних тримати підземне виробництво, надзвичайно важко, адже багато гірників на фронті, дефіцит кваліфікованих кадрів відчувається щодня. На цьому тлі доля шахт 9 «Нововолинська» та «Бужанської», а також і загалом майбутнього шахтарського краю вимагає не просто уваги, а нестандартних і водночас прагматичних рішень.

Особливою сторінкою в цій історії залишається легендарний довгобуд – шахта №10 «Нововолинська». Нещодавно цей об’єкт змінив свій статус і перейшов із відання профільного міністерства безпосередньо до Фонду державного майна. У цьому кроці є свої плюси та мінуси. З одного боку, передача Фонду держмайна відкриває шлях до приватизації чи концесії, з іншого – вимагає прозорої та ювелірної роботи з потенційними інвесторами.

Непроста ноша покладена на плечі нового очільника підприємства. Призначення відбулось нещодавно – ним став Сергій Акатов. Гірник, інженер вуглевидобувної сфери за освітою, виріс в шахтарському середовищі, пройшов копальню від азів, здобутих в профтехучилищі, і до відповідальності за виробничі процеси. Він добре знає специфіку роботи. Вже багато років прожив і пропрацював на Волині. Сергій Валентинович – із тих, хто у такому далекому вже 2014-му з невеликою валізою вивіз родину з окупованого Донецька…

Він вмовитований реанімувати довгобуд, має бачення і бажання дій, є конструктивний діалог з Фондом Державного Майна України – і розуміння, що це таке шахта №10 «Нововолинська».

А ще є надія на те, що вдасться залучити інвесторів, тим більше, зі слів Сергія Акатова, вони вже є, і це додає реальних шансів на довгоочікувану реанімацію підприємства.

Проте є нюанс, який не можна замовчувати. Попри те, що у паперових документах та звітах минулих років значиться готовність об’єкта на рівні 80%, фактичний стан справ набагато скромніший. Так, реально виконано менш ніж 50% робіт. Це означає, що майбутньому інвесторові доведеться вкладати значно більше ресурсів, ніж здавалося на перший погляд.

Тим не менш, якщо обставини складуться сприятливо, перспективи виглядають потужно. За найоптимістичнішими розрахунками, оновлена шахта зможе забезпечити роботою понад 600 людей, давши громадам нові робочі місця та економічний поштовх. А вже у серпні наступного року перше вугілля може піти на-гора.

За цими цифрами й надіями стоять роки колосальної боротьби. Багато було зроблено для того, щоб єдина шахта в країні, яка досі будується, не була остаточно заморожена чи знищена бюрократією. Народний депутат Ігор Гузь та ми, його помічники зокрема ваш покірний слуга, Валерій Мних, і Андрій Бокоч, плече до плеча йшли з гірниками через усі випробування. Ми були разом з працівниками копалень на страйках, на гарячих брифінгах у Верховній раді України , на перекриттях доріг та на  виснажливих кабінетних переговорах із керівництвом профільного міністерства, коли здавалося, що на проєкті вже можна ставити хрест.

В наш непростий час вугілля залишається затребуваним ресурсом – і відновлення шахти №10 має не тільки місцеве, а й ширше економічне значення. Подальші перспективи підприємства залежатимуть від обсягів інвестицій, технічного стану об’єктів, економічної доцільності видобутку та своєчасного проведення необхідних робіт. Надіємось на краще!

Боротьба за шахту №10 триває. І поки є люди, які вірять у її майбутнє, у наших громад залишається шанс зберегти своє шахтарське єство і дати нове життя промисловому серцю Волині.