Жінки Тараса Шевченка — таємниці особистого життя, про які не говорять у школі
У біографії відомого поета є те, про що не розповідають у школі, — це особисте життя поета. І хоча Шевченко ніколи не був одружений, він мав романи з жінками.
Тарас Шевченко так і не одружився, хоча кілька разів був дуже близький до цього. Біографи розповідають про низку історій кохання. Іноді це були навіть «любовні трикутники».
Якщо вірити щоденникам і віршам Шевченка, то за життя він закохувався дев’ять разів. Він казав, що жінці необхідні запал і пристрасть — «Щоб під нею земля горіла на три сажені».
Про це пише ТСН
Перше кохання
Першим коханням Тараса Шевченка вважають Оксану Коваленко, згадану у вірші «Мені тринадцятий минало». Дівчина була на три роки молодшою і жила по сусідству. Однак їхні почуття не мали продовження: юного Тараса забрали супроводжувати пана Енгельгардта до Вільнюса, де він і залишився навчатися. Минуло 14 років, перш ніж Шевченко після навчання у Петербурзі та Академії мистецтв повернувся до рідної Кирилівки. За той час Оксана вийшла заміж за селянина Карпа Сороку з сусіднього села. У подружжя народилося семеро дітей, але до дорослого віку дожили лише четверо, вважає науковець Олексій Дєдуш.
1841 року Шевченко присвятив Оксані поему «Мар’яна — чарівниця», де писав:
«Чи правда, Оксано? Чужа чорнобрива!
І ти не згадаєш того сироту,
Що в сірій свитині, бувало, щасливий
Як побачиі диво — твою красоту…»
Шевченко вчив польську мову заради жінки
У Вільнюсі, куди 16-річний Шевченко поїхав з поміщиком Павлом Енгельгардтом, він познайомився з кравчинею-полькою Ядвігою Гусиковською. Заради неї Шевченко вчив польську мову. Вона вимагала, щоб Шевченко приєднався до студентського руху опору, а Шевченка на той час цікавила лише любов до Ядвіги. Зрештою полька повернулася додому, а Шевченко відбув до Петербурга разом з Енгельгардтом.
У своєму щоденнику він зробить запис: «Я кохав її і був щасливий, коли вона приходила. Але водночас саме через неї я відчув різницю між, хоч і бідною, але вільною людиною та рабом. І досі боляче це згадувати … Ми часто гуляли по місту. Вона ділилася зі мною своїми думками, мріями. І одного разу за те, що я затримавсяна такій прогулянці, за наказом пана мене відшмагали батогом. Боліло не так тіло, як душа …»
Амалія Клоберг — юна натурниця
Наступним коханням Шевченка стає 15-річна німкеня-натурниця Амалія Клоберг. Поет познайомився з нею під час навчання у художника Івана Сошенка, який був закоханий у дівчину.
Письменник відбив її у свого друга Сошенка: «Тарас зламав усі мої плани. Довго я приховував невдоволення їхніми близькими стосунками, нарешті не витримав».
Згодом поет дуже перепрошував за зламане щастя приятеля. Образ Амалії шевченкознавці знаходять у багатьох картинах Тараса. Наприклад, 1839 року чоловік написав її портрет у ліжку з розпущеним волоссям та підписав його «Чевченко» — так дівчина вимовляла прізвище поета.
Роман Амалії і Шевченка закінчився з невідомих причин.
Княжна Варвара Рєпніна
Далі була княжна Варвара Рєпніна, проте це вона була закохана в Шевченка, а він, хоч і ставився до жінки з повагою, але взаємністю не відповідав.
Спілкування між поетом та княжною радше нагадувало щиру дружбу та пошану, а не пристрасть, якої так хотілося Варварі. До речі, жінка ревнувала Шевченка до Ганни Закревської, як виявилося, небезпідставно, але про це трохи згодом.
З княжною Варварою Шевченко познайомився в Україні. Чоловік працював художником у її батька генерала Миколи Рєпніна-Волконського.
Відомо, що вони підтримували зв’язок все життя, листувалися, княжна сприяла звільненню поета, через багато років побачилися знову, але вже не було якихось особливих сердечних почуттів.
Цікавий епізод — якось Шевченка образив сусід Рєпніних — сказав, що таких як він, у нього три тисячі. Тобто рабів. Довести Шевченка до сліз було дуже легко, тож він, розказавши історію Варварі, розплакався. Жінка підбігла до нього, обійняла, притисла його голову до своїх грудей.
«Цілувала його руки, — писала вона, — Цілувала б і ноги».
У листах до свого духовного наставника — швейцарського священника — Варвара переходить усі межі тогочасної пристойності. Пише, що якби Тарас її полюбив, то вона відповіла б йому пристрастю! Але Шевченко Рєпніній взаємністю не відповів.
Заборонене кохання
На одному з балів в селі Мойсівці Шевченко познайомився з дружиною поміщика Платона Закревського, Ганною Закревською. Між молодою дружиною господаря та молодим поетом спалахує палка пристрасть, але коли Тарасу через справи довелося залишити садибу, зв’язок між ними обірвався. Саме після знайомства з Анною в поета з’являється бажання, яке вже супроводжуватиме його все життя, — одружитися, мати свій дім та дітей, та не склалося. ПізнішеЗакревській буде присвячений не один вірш.
«Тяжко, тяжко в світі жить…І нікого не любить», — писав поет.
Феодосія Кошиц
Наступним коханням письменника була донька священника Григорія Кошиця — Феодосія. Шевченко закохався у дівчину, хотів свататися. Однак її батьки відмовили чоловіку. Від переживань дівчина збожеволіла і решту життя провела в київській психлікарні.
Кохання до дружини коменданта
Перебуваючи у 10-річному засланні, Шевченко мав почуття до дружини коменданта Новопетровської фортеці Ганни Ускової. Вони часто прогулювались разом, Шевченко створив шість портретів Ускової, але про їхнє спілкування почали ширитися чутки, які дійшли до чоловіка Ганни. Тому жінка миттєво обірвала свої приятельські стосунки з поетом.
Після помилування 44-річний Шевченко був пригнічений засланням і солдатчиною, проте мріяв про дружину. В Нижньому Новгороді він зустрів своє наступне кохання — молоду актрису Катерину Піунову, яка здалась йому ідеалом жіночої вроди. Поет допоміг їй влаштуватися до Харківського театру, після чого актриса втекла від нього до Казані з 25-річним актором, за якого згодом вийшла заміж.
Дівчина пошкодувала про свій вчинок, але було занадто пізно.
У мемуарах писала: “Ну що я розуміла? Адже мені ще 16 років не було. Здавалося, що у Тараса Григоровича жениховського нічого не було. Чоботи дігтярні, кожух, смушкова шапка найдешевша».
А востаннє, з’їздивши 1959 року до України, Шевченко в маєтку свого троюрідного брата Варфоломія запримітив наймичку Харитю, про яку, повернувшись до Петербурга, почав активно питати в листах, будувати нові сімейні плани та чекати на відповідь щодо можливого сватання. Харитя врешті відмовила, вважаючи Тараса Григоровича застарим для себе. І Шевченко стрімко перемкнувся на Ликеру Полусмак.
Остання жінка в житті Шевченка, яка розбила йому серце
Ім’я Ликери Полусмак відоме історикам та знавцям літератури. Згадують її як останнє кохання Тараса Шевченка. Саме їй він присвячував вірші, дарував подарунки. З нею він хотів провести решту життя в Україні.
Їхні стосунки стали одними з найбільш трагічних у його житті. Ликера, колишня кріпачка, стала частиною життя знаменитості, коли той був уже зрілим чоловіком, що пережив багато страждань і розчарувань. Поет планував одружитися з нею та прожити разом до кінця життя, але доля вирішила інакше. Дівчина була значно молодшою за свого обранця, а її репутація була далеко неідеальною.
Сучасники описували Ликеру як «молоду, свіжу дівчину, трохи грубу і не дуже вродливу, але своєрідно привабливу. З чудовим русявим волоссям та карими очима. Особливо, виділяла її постава — гордовита та впевнена».
Їй було 19 років, а йому — 46. В очах Ликери наречений мав вигляд старого і скупого чоловіка. Вона не розуміла пристрасті Шевченка до народних традицій та культури. Їй кортіло стати панною.
З часом, коли Ликера почала зраджувати його, поет не витримав і розірвав заручини.
Після смерті Шевченка Ликера Полусмак мусила заробляти в Петербурзі собі на прожиток швачкою, згодом переїхала до Царського Села, де вийшла заміж за перукаря Яковлева. Народила й виховувала дітей. Подейкують, чоловік пиячив, тож мусила хатнє господарство утримувати самотужки. А коли діти зіп’ялися на ноги, стала готуватися до поїздки — до Канева. Усе відкладала поїздку, а 1904 року після смерті чоловіка таки зважилася. Згодом жінка перебралася сюди назавжди. А 1917 року її не стало, померла вона у злиднях.
Ось що пише у книзі «Святиня» заступниця директора музею Т.Г. Шевченка в Каневі Зіна Тарахан-Береза: «Єдине, що залишилося від неї на згадку людям, — …рушник, майже чотириметровий, з домотканого полотна… з вишитою посередині літерою її імені. Над нею — круглий віночок, а збоку — півні. …За переказами відомо, що Тарас Шевченко хотів мати на весіллі саме рушник із півнями».
Шевченко хотів побудувати з нею родину, але зневажливе ставлення жінки зруйнувало мрії Кобзаря.
«Мені ж, мій боже, на землі
Подай любов, сердечний рай!
І більш нічого не давай»
Т. Шевченко
