Присвятила майже 35 років роботі: історія контролерки водоканалу Володимира
Контролерка Ірина Ярош присвятила водоканалу Володимира майже три з половиною десятиліття. Від роботи «вручну» до цифрових сервісів — вона пройшла всі етапи змін, зберігши відданість професії та щоденну роботу з людьми.
Історію жінки розповідають на фейсбук-сторінці підприємства.
Ще зовсім юною, після закінчення фахового коледжу (тоді — сільськогосподарського технікуму), вона вперше переступила поріг водоканалу — і залишилася тут на десятиліття.
“Аж не віриться, що стільки років минуло від того лютневого дня, коли прийшла на роботу і одразу вирушила на обстеження”, — з легкою усмішкою пригадує вона.
У пам’яті й досі живе кабінет, де на той час працювали втрьох: вона, колега Ірина Новосад та старша контролерка абонентського відділу Ганна Корнійчук. Робота була копіткою і відповідальною — нарахування за послуги для населення, контроль за споживанням води житловими кооперативами та підприємствами, перевірка показників, звіряння обсягів та щоденне спілкування з людьми.
“Усе робили вручну, без комп’ютерів, — розповідає Ірина. — А коли вони з’явилися, довелося переносити цілі масиви даних із паперових папок в електронний вигляд”.
Це був час змін, коли звична, роками відпрацьована робота набувала нових форм і вимагала ще більшої уважності. Паралельно люди почали масово встановлювати лічильники, і обсяг роботи відчутно зріс. Тепер потрібно було не лише нараховувати платежі, а й здійснювати контроль за показниками, перевіряти, звіряти, уточнювати. Разом із навантаженням зростав і колектив — до справи долучалися нові працівники.
Упродовж цих років водоканал суттєво змінився — передусім у підходах до роботи. Модернізація торкнулася й щоденних обов’язків контролерів. Якщо раніше показники лічильників передавали переважно телефоном, нині дедалі більше споживачів користуються онлайн-сервісами: тут можна і дані подати, і за послуги розрахуватися. Втім, як зауважує Ірина, телефон не втрачає своєї актуальності — чимало людей і досі обирають саме такий спосіб зв’язку.
“З 25-го числа і в перші дні нового місяця для нас найбільш завантажений період, — розповідає вона. — Увесь день проходить зі слухавкою біля вуха. Буває, доводиться вислуховувати й обурення від тих, хто не зміг додзвонитися з першого разу. Не всі розуміють, яке тоді навантаження — дзвінків надзвичайно багато”.
Попри це, тенденція до переходу на онлайн-сервіси зростає — і, як підкреслює Ірина, це значно зручніше насамперед для самих споживачів.
Окрім вищевказаних обов’язків, контролери здійснюють обстеження лічильників, кількість яких зросла в рази через приєднання сіл до міста. У більшості випадків люди сприймають їхні візити спокійно, але трапляються й непрості ситуації. Найчастіше напруження виникає там, де є порушення — зокрема несанкціоновані підключення, які контролери виявляють під час перевірок.
“Був випадок, коли чоловік кинувся на нас із кулаками, — згадує Ірина. — Тоді ми виявили у нього незаконне підключення”.
Такі моменти — рідкісні, але вони яскраво показують, що за буденністю цієї професії стоїть не лише кропітка праця з документами і цифрами, а й витримка, сміливість і готовність діяти у непередбачуваних обставинах.
Після напруженого робочого дня Ірина знаходить спокій у творчості. На запитання, як їй вдається розвантажитися, відповідає просто: любить в’язати та вишивати. Каже, ці заняття не лише заспокоюють, а й надихають, допомагають упорядкувати думки та відновити внутрішню рівновагу.
Попри всі труднощі й виклики, вона звикла до цієї роботи, до свого колективу, який за роки став майже родиною. Тут минули її будні й свята, тут вона навчилася витримці, терпінню і вмінню знаходити спільну мову з різними людьми. Для неї водоканал — не просто місце праці, а частина життя, до якої вона прикипіла серцем. І, мабуть, саме в цій щирій прив’язаності — секрет її багаторічної відданості обраній справі.
