«Добре авто – половина успіху»: історія водія водоканалу Володимира Валерія Чуприни
Водій водоканалу Володимира Валерій Чуприна вперше сів за кермо на початку 80-х років під час строкової служби в армії, у Тбілісі. Це був ЗІЛ, на якому возив будівельні матеріали на ремонтну базу. Відтоді довелося кермувати різними видами транспорту, опановувати нову техніку й набиратися досвіду.
Історію чоловіка розповідають на сторінці підприємства у фейсбуці.
Трудовий шлях Валерія пролягав через різні підприємства. Найбільше років присвятив роботі на консервному заводі та у “ТОВ “Рошен-Волинь”. І ось уже дев’ятий рік трудиться на водоканалі.
Загалом за його плечима – понад 45 років стажу. Чимало, скажете ви. Так, справді чимало. Уявіть тільки, скільки кілометрів довелося наїздити за цей час, скільки разів сідати за кермо – спершу ЗІЛ, ГАЗ-51, потім ГАЗ-52, ГАЗ-53, а згодом і мікроавтобусів. Кожна машина – новий досвід, кожен рейс – відповідальність.
В обов’язки Валерія Чуприни входить доставка аварійно-відновлювальної бригади дільниці водопостачання на об’єкти. Робота потребує не лише майстерності водія, а й витривалості. Оскільки працювати доводиться не лише у звичні робочі дні , а й у вихідні, до пізнього вечора, а часом – і до глибокої ночі.
Адже коли стається аварія на водогоні, оперативно завантажуються у бус необхідні матеріали, після чого в салон сідають хлопці – і машина мчить на виклик. Добре, якщо порив не складний – тоді вдається ліквідувати його за кілька годин. Але й буває й таке, що ситуація вимагає набагато більше часу, сил, терпіння. Тоді бригада працює до третіх півнів. І поки вони не прокукорікають, з нею – водій, який так само несе відповідальність до завершення робіт.
“Зараз працювати значно легше, ніж ще років з чотири тому, – ділиться Валерій Чуприна. – Тоді їздив на старенькому ГАЗ-52, який між собою називають “летучкою”. Ясна річ, ні про який комфорт не йшлося – і це не скільки про мене, скільки про хлопців, які добиралися на об’єкти не в теплому салоні, а в буді. А коли надворі мороз, а ремонтні роботи затягувались, доводилось розпалювати буржуйку, аби зігрітися. Тепер ситуація зовсім інша – маємо комфортабельний мікроавтобус, у якому значно зручніше і тепліше, і це справді важливо. Крім того, це – значна економія пального та оперативність”.
Для Валерія комфорт – не розкіш, а необхідна умова для якісної роботи усієї бригади. Адже коли люди у теплі та зручності, й працюється легше, і справи робляться швидше. За стільки років праці він точно знає: добре авто – половина успіху.
