Чому Березовичі назвали Березовичами, а Красностав колись був Гнійном: народні перекази про села Володимирщини
Кожне село має свою історію, а разом із нею – і пояснення своєї назви. У народних переказах, записаних мовою місцевих жителів, збереглися цікаві розповіді про те, звідки походять назви міста Володимира та кількох сіл Володимирщини.
Народні перекази допомагають краще зрозуміти історію рідного краю. У них збереглися не лише спогади про давні події, а й особливості місцевої говірки. Саме завдяки таким розповідям можна дізнатися, чому Володимир і навколишні села отримали свої назви та як це пояснювали місцеві жителі.
Так, про походження назви міста Володимир у народі розповідають просто: «Місто виникло на честь засновника, князя Володимира Великого».
Свою легенду мають і Березовичі. Місцеві жителі переказують:
«То було давно. Кажуть, тута був великий гай. Ше колись, як навала була: монголи чи татари за князя Володимера. То начиналось посля походу на татар. Посля походу там, де посли було наше село, сіли оддихати чи на збори пуд велику березу. Там вони сиділи. Од того походить наше село – Березовичі».
Назву села Свічів пояснюють короткою історією: «Там ше за Польщі панська хата від свічки згоріла».
А ось Воля Свічівська, за переказами, виникла тому, що «люди з Свічіва втікали і на хуторах селилися».
Не менш цікава історія Красностава. У народі кажуть:
«Бо там багато ставів гарних було, а раньше його Гнійном називали, бо панянка каретою їхала і в болоті загрузла».
Назву Галинівка місцеві пов’язують зі словами «Галина нивка».
Про Людмильпіль розповідають, що «село називається від того, що тут колись було Людмилине поле».
Назва села Верба також має просте пояснення: «Верба – бо там багато верб росло і зараз росте».
А от Міжлісся, за народним переказом, отримало свою назву завдяки лісам, які його оточували:
«Якийсь багатий пан построїв собі хати, біля них посадив ліс. Потім сюди стали селитися люди. Через те, що село було оточене з усіх сторін лісом, село стали називати Міжлісся».
Матеріал підготовлено за інформацією, опублікованою на сайті «Хроніки Любарта».
