Свято Успіння Пресвятої Богородиці: чому це день перемоги життя, а не смерті

15 серпня відзначають Успіння Пресвятої Богородиці — одне з 12 найбільших свят церковного року. Для більшості православних християн воно насамперед асоціюється із завершенням Успенського посту, богослужінням у храмі та численними народними прикметами. 

Хтось переконаний, що цього дня не можна шити чи прати, інші несуть до церкви квіти або цілюще зілля, а дехто просто знає, що після Успіння завершується цикл літніх церковних свят.

Насправді Успіння — це не свято скорботи і не день, коли Церква згадує смерть Богородиці. Навпаки, у православній традиції воно говорить про перемогу життя над смертю, надію на воскресіння та зустріч людини з Богом.

Саме тому в богослужбових текстах майже не звучить слово «смерть». Натомість використовується слово «успіння», тобто сон, перехід від тимчасового життя до вічності.

Журналісти ВСН поспілкувалися із протоієреєм Василем Лозовицьким — завідувачем кафедри Священного Писання і Богослов’я ВПБА, кандидатом богословських наук та доктором філософських наук, який пояснив, чому це свято стало одним із найважливіших у православному календарі, звідки походить традиція його відзначення, чому православні й католики по-різному говорять про останні дні життя Богородиці та яке особливе значення її образ має для українців сьогодні.

За словами протоієрея Василя, Успіння Пресвятої Богородиці недаремно називають завершенням церковного року. Саме ним закінчується річний богослужбовий цикл, тоді як новий розпочинається вже зі свята Різдва Пресвятої Богородиці.

Попри те, що сама подія Успіння не описана безпосередньо на сторінках Святого Письма, вона належить до найдавніших християнських свят. Її основою стало церковне Передання — усна традиція, яка століттями передавалася в Церкві й поступово знайшла відображення у богослужбових текстах.

Священник пояснює, що особливого значення це свято набуло після Вселенських соборів, коли Церква остаточно сформулювала вчення про Ісуса Христа як істинного Бога й істинну Людину. Саме тоді закріпилося і шанування Марії як Богородиці — Матері Божої.

«Успіння завершує церковний рік. Це одне з найбільших свят, яке нагадує християнам не лише про Пресвяту Богородицю, а й про покликання кожної людини до життя з Богом».

Одне з найпоширеніших запитань, яке щороку виникає у вірян, стосується самої назви свята. Чому Церква не говорить про смерть Богородиці? Священник пояснює, що справа не в тому, що православ’я заперечує сам факт смерті. Йдеться про зовсім інший зміст цього переходу.

У християнстві смерть не сприймається як остаточне завершення людського існування. Вона є лише межею між земним життям і вічністю. Саме тому слово «успіння» означає сон, після якого людина пробуджується до нового життя.

«Церква хоче показати, що смерть — це не кінець. Саме тому говорить про Успіння — як про перехід людини від земного життя до життя з Богом».

Він додає, що ця різниця добре помітна, якщо порівняти православну та римо-католицьку традиції. У Католицькій церкві свято має назву Небовзяття Пресвятої Богородиці, а її тілесне взяття на небо є одним із догматів віри. Натомість православна церква не проголошує цього догматом.

За словами священника, православна традиція говорить про Успіння Богородиці та її перебування з Богом, однак не робить остаточних догматичних висновків щодо того, яким саме чином завершився її земний шлях.

Хоча в Євангелії немає опису останніх днів життя Богородиці, церковне Передання детально розповідає про ці події. Згідно з ним, за три дні до Успіння Марії явився архангел Гавриїл. Саме той ангел, який колись приніс їй звістку про народження Спасителя, тепер повідомив про завершення її земного життя.

Після цього апостоли, які перебували з проповіддю в різних країнах, дивовижним чином зібралися в Єрусалимі, щоб попрощатися з Матір’ю Христа.

За словами священника, саме ця історія знайшла відображення в іконографії свята. На іконі Успіння Богородиця лежить на смертному ложі, поруч із нею стоять апостоли, а над ними — Ісус Христос, який тримає на руках маленьку дитину.

Насправді ця дитина символізує душу Богородиці. Це своєрідна богословська паралель із різдвяною іконою, де вже Марія тримає на руках немовля Ісуса.

«На іконі Христос ніби приймає на свої руки душу Своєї Матері так само, як колись Вона прийняла на свої руки Богонемовля».

Церковне Передання також розповідає про апостола Фому, який не встиг попрощатися з Богородицею. Коли через три дні відкрили її гробницю, тіла вже не знайшли.

Саме ця історія згодом стала підставою для різних богословських пояснень у східній та західній традиціях, хоча православна церква й не проголошує їх догматом. 

За словами богослова, значення Богородиці для християн не обмежується лише тим, що вона народила Ісуса Христа.

У православній традиції вона залишається Матір’ю всієї Церкви — тією, хто заступається за людей перед Богом і до кого християни звертаються в молитвах уже багато століть. Саме тому Україні присвячено чимало визначних святинь на честь Богородиці.

Серед них — Почаївська Свято-Успенська лавра, Волинська та Холмська чудотворні ікони Божої Матері і Успенський собор  Києво-Печерської лаври як центральний храм, з якими пов’язують численні свідчення про допомогу, захист і зцілення. Тож саме образ люблячої матері став головною причиною особливого шанування Богородиці в християнському світі.