Історичний БУГ: Чому важливо знати своє минуле та цінувати те, що ми українці, – про виклики сучасності для краєзнавців Нововолинської громади
Однією з причин того, що росія напала на Україну є русифікація наших громадян, незнання свого минулого, недостатнє дослідження наших традицій та відсутність цінування того, що ми є великий народ – українці. Інтернет-видання «БУГ» та краєзнавець, доктор філософських наук Юрій Велінець розпочинають нову рубрику #ІсторичнийБУГ, у якій висвітлюватимуть історію краю, а також розповідатимуть про виклики сучасності в історичній діяльності.
Ось уже декілька років, як тривають краєзнавчі дослідження з історії Нововолинська і сіл регіону Прибужжя. За різних кліматичних умов історики подолали сотні кілометрів бездоріжжя, опинялися в різних обставинах, зустрічали безліч людських факторів, зіткнулися із різними труднощами задля єдиної мети – довести людям, що вони живуть у надзвичайно цікавому українському краю з багатою історією.
Краєзнавцю спільно з художником-реставратором з Харкова Артемом Погрібним вдалося за досить невеликий проміжок часу зробити значну краєзнавчу роботу.
Про знахідки серед фотоальбомів нововолинців
Поціновувачам історії вдалось зібрати серед приватних фотоальбомів мешканців Прибужжя тисячі фотографій із хронологією від середини ХІХ ст. до сучасності. На цих фотографіях зображені краєвиди сіл, храмів, інтер’єрів будинків, а також традиційний одяг українців, святкування різних релігійних і світських дат та інше.
“Було надзвичайно цікаво віднайти й послухати старожилів Нововолинської громади, які розповіли нам про міжвоєнний, воєнний і радянський періоди. Тому нам також вдалося записати десятки свідчень старожилів, з яких уже половина респондентів покинули цей світ”, – зазначив краєзнавець.
Надзвичайно вважливим джерелом інформації є архівні документи. Уже опрацьовано значний масив фондів архівів Червонограду, Сокаля, Луцька, Києва і Львова. Також отримали електронні варіанти справ із Харкова і Житомира. Попереду ще поїздки з метою опрацювання надзвичайно великих масивів документів, що розміщені в архівах Тернополя, Харкова, Житомира та Києва.
Про релігійні громади Прибужжя, ставлення парафіян до історичних цінностей
За останній рік група «експедиторів» обстежила декілька десятків релігійних громад волинського Прибужжя. Наприклад, Тишковичі, Грибовиця, Біличі, Литовеж, Заболотці, Лудин, Новосілки, Павлівка та інші. Було виявлено, що у храмах часто зустрічаються невеликі архівні матеріали. Проте найціннішими є сакральні пам’ятки, які для громадян є звичайними культовими об’єктами, а для істориків ще й додатково історично-мистецькими пам’ятками, що потребують порятунку й збереження. Для цього проводяться відкриті збори парафіян, де вирішуються подальша доля майже втрачених пам’яток.
Прихожани сіл Кропивщина і Заболотці передали ікони, що вже не використовуються в інтер’єрі храму до Нововолинського музею, задля їх подальшого збереження. Дуже часто виявлялися на дзвіницях храмів сакральні речі, які хаотично були складені. Тому краєзнавець здійснював впорядкування ікон, хоругв, риз священників у храмах задля їх тривалішого збереження.
Завдяки харківському художнику-реставратору Артему Погрібному вдалося реставрувати значну кількість сакральної старовини, що представляють надзвичайно високу мистецько-історичну цінність музейного типу. Дуже пошкоджені церковні речі, які не використовуються в проведенні богослужінь передавалися громадами до музею (ікона «Таємної вечері» з Низкиничівського іконостасу ХVІІІ ст., Почаївська ікона Божої Матері в кіоті із села Заболотці, що датується другою половиною ХVІІІ – початком ХІХ ст.), ті що досі в користуванні реставрувалися і поверталися на попереднє місце, як-от: дві ікони із храму села Гряди.
Проведення екскурсій для мешканців громад
За останній рік також вдалося провести просвітницьку кампанію, з метою донесення до людей знань минулого краю. Відбувалися піші, велосипедні й автобусні екскурсії для мешканців Нововолинська та наших гостей з інших областей України.
До 370-ліття з дня смерті Адама Кисіля проводилися лекції по біографії А. Кисіля та історії Низкиничівського монастиря.
Про краєзнавчу діяльність та ставлення навколишніх до професії
В досить стислих часових термінах було проведено надзвичайно вважливу, проте виснажливу й фінансово затратну роботу.
“Нині виникає питання: чи можемо ми з впевненістю заявити, що мета реалізована з успіхом? Скоріш за все – ні, адже краєзнавців часто сприймають в темних тонах, а краєзнавчу діяльність ускладнюють безліч факторів, з якими ми зіткнулися”, – додає Юрій Велінець.
Одним з таких факторів є однобічний погляд на краєзнавство. У вивчені минулого краю молодь часто бачить лише неприбуткову галузь, проте не зважає, що з іншої сторони, вона є стратегічно вважливою у формуванні української нації. Можна зауважити, що ця проблема перш за все загальнодержавна, адже досі наука і культура лишається на периферії уваги можновладців.
Досить часто більшість заяв фінансової підтримки на практиці обернулися лише у вигляді слів без дій. Усі краєзнавчі експедиції відбуваються власним коштом і особистий вільний час. Отримання інших джерел підтримки дуже часто блокуються незлічимою кількістю документів, різними процедурами оформлень, які забирають надзвичайно багато часу.
Надзвичайно негативним є консервативність суспільних поглядів та неосвіченість окремих мешканців, до яких часто дослуховується уся неініціативна громада. Значна кількість об’єктів історичної спадщини й надалі втрачається через емоційний супротив громад в питані передачі речей на реставрацію або їх збереження до музеїв.
Наприклад, у селі Лудин, в храмі виявлені ікони, які частково або повністю втрачені. Окремі прихожани заблокували передачу ікон до музею задля їх порятунку, і в наказовій формі заявили про реставрацію ікон лише на території храму. Уже понад місяць від них не чути жодного слова щодо визначення дати й місця реставрації у них в селі.
“Часто відкидаються усі компромісні пропозиції, а краєзнавців сприймають, як «мисливців за іконами», «людей, які вломилися у храм», «людей, які морочать голову», «богохульників» і т. д.”, – розповідає краєзнавець.
Значно гальмує дослідження консервативна риторика священників УПЦ (вона ж РПЦ в Україні). В релігійних громадах цієї структури або взагалі відсутній доступ до храмів, або цілеспрямовано церковнослужителями затягується. Наприклад, в храм села Поромів історику вдалось потрапити лише за пів року від початку звернень на обстеження храму. Проте комплексного обстеження так і не вдалося здійснити.
Постійно існує заборона проаналізувати усі сакральні речі. Наприклад, Зимненську чудотворну ікону Божої Матері ледь дозволили зафотографувати, коли аж на третій раз нам вдалося потрапити в Свято-Успенський собор монастиря. На звернення стосовно обстежень горищ, ризниць, підвалів храмів часто маємо відповіді «там нічого немає» (хоча насправді там завжди є речі, що потребують порятунку) тощо.
Виклики сучасності у роботі краєзнавця
На основі отриманих історичних результатів і висновків, що публікуються в інтернет-просторі складається враження, що проведення досліджень є досить легким заняттям. Однак воно потребує колосальних фізичних зусиль, терпіння, особистого часу, психологічної витривалості та коштів.
Мешканцям волинського Прибужжя варто зрозуміти вважливість роботи краєзнавця, адже її виконують не з метою наживи та слави, а задля збереження історичної пам’яті нашого українського народу.
“Тому нам було б надзвичайно приємним, якби громадяни нас сприймали не як авантюристів, а як рятівників. Ми також тримаємо історичний фронт війни проти рф, яка заявляє про «недавновічність» України, а наші пам’ятки цьому яскраво суперечать”, – додав Юрій Велінець.
Наше волинське Прибужжя має колосальну історію, яка відображена у пам’ятках, що так потребують охорони, а таку функцію краєзнавці здійснюють лише своїми силами.
“Щиро дякуємо усім хто допомагає розвивати краєзнавчу справу, хто йде на зустріч краєзнавцям, хто проявляє ініціативи та підтримує усі історичні дослідження. Ми вдячні священникам і церковним старостам ПЦУ, які завжди відкриті до нас, ми вельми вдячні журналістам й фотографам, які висвітлюють вважливість нашої діяльності. Лише разом ми зможемо зберегти усю нашу історичну спадщину, а для цього потрібно бути відкритими, доступними, розсудливими та лояльними до діяльності краєзнавців”, – звернувся історик.
Читайте також:
Свята правда!
Слідкую за Вами з Польщі, дуже подобається!