«Від тебе залежить чиєсь життя»: бойовий шлях прикордонника з Нововолинська
Сергій Лукащук родом із Кіровоградщини, але з 2003 року живе у Нововолинську. Після початку повномасштабного вторгнення він вирішив долучитися до Державної прикордонної служби України. Нині військовослужбовець служить у протитанковому підрозділі прикордонної комендатури швидкого реагування «Шквал», має бойовий досвід на Харківщині та в Серебрянському лісі.
Історію прикордонника розповіли у Державній прикордонній службі України.
Сергій навчався в аграрному технікумі в Олександрії. До військової служби працював будівельником за кордоном, на шахті та ливарному заводі. Повномасштабне вторгнення застало його поруч із родиною.
У серпні 2023 року чоловік вирішив вступити до лав прикордонників. Службу розпочав у Волинському прикордонному загоні, а згодом перевівся до 7-го прикордонного Карпатського загону. Там продовжив службу в протитанковому підрозділі прикордонної комендатури швидкого реагування «Шквал».
Перший бойовий досвід Сергій отримав у 2024 році під час наступу російських військ на Харківщину. Найбільше хвилювався через можливість припуститися помилки, яка могла б коштувати життя йому або побратимам. Згодом зрозумів, наскільки важливими у бойовій роботі є не лише професійні навички, а й злагодженість, взаємна довіра та чітка комунікація.
Разом із підрозділом прикордонник також пройшов важкі бої у Серебрянському лісі. За час служби опанував керування FPV-дронами, працював у складі екіпажів протитанкового комплексу «Стугна» та важкого дрона «Вампір», допомагав забезпечувати військових на позиціях.
«Коли працюєш із людьми, важливо, щоб усі розуміли одне одного з півслова. Часом від тебе залежить чиєсь життя. Тому треба бути зібраним і чітко виконувати свою роботу», – говорить Сергій.
За роки служби побратими стали для нього значно більше, ніж просто товаришами по службі. Разом вони пережили складні бойові виходи, втрати та випробування. Сергій зізнається, що згадувати полеглих друзів боляче, адже кожен із них назавжди залишився частиною його життя.
«Ми проводимо разом увесь час – 24/7. Вони стали частиною мене, моїх думок, моєю другою родиною», – ділиться військовослужбовець.
Попри відстань, прикордонник намагається щодня підтримувати зв’язок із дружиною, мамою та братом. Якщо немає можливості зателефонувати, надсилає коротке повідомлення: «Все добре». Ці два слова для рідних означають набагато більше, ніж здається.
Найбільша мрія Сергія після перемоги – повернутися додому живим і здоровим, обійняти дітей та провести час із двома онуками. Саме родина, підтримка близьких і віра в повернення додому допомагають йому рухатися вперед.
«Хочеться просто повернутися додому, побачити всіх своїх, побути з дітьми й онуками. Це те, чого чекаєш і заради чого тримаєшся», – говорить прикордонник.
Нагадаємо, раніше ми писали, що кіт Васька оселився у військових на українсько-білоруському кордоні.
