Про доньку-Героїню Ольгу Кулікову її батькам у Нововолинську нагадують фото: спогади про захисницю з Луганщини

Родина Северинів – із міста Золоте на Луганщині. Того самого, де колись ранки починалися не зі звуків сирен, а з гулу шахт. Наталія і Микола Северини тут просто жили, як тисячі звичайних родин, – працювали, будували дім, ростили дітей, доглядали землю. Та війна, як завжди, приходить без запрошення, приносить страшне горе і водночас робить звичайних людей героями.

Наталія Геннадіївна та її чоловік Микола Вікторович усе життя трималися праці. Микола – шахтар із 31-річним підземним стажем. Робота важка, небезпечна, але чесна. Така, як і все його життя. Він і у Нововолинську не покидає шахту – трудиться в охороні вугільного підприємства № 9, пише “Волинь“.

А їхній двір у Золотому був прикладом справжнього господарства: три теплиці, доглянута земля, плоди власної праці. Там усе росло – не тільки овочі, а й відчуття стабільності, яке здавалося непорушним. Аж поки не прийшла війна…

«Прийшли – і все знищили», – каже Наталія тихо, без зайвих емоцій. У цих словах більше болю, ніж у будь-якому крику.

Шахта, де працював Микола, – розбомблена. Він показує знімки понівечених наземних будівель. Дім – зруйнований. Господарство – знищене. Те, що будувалося роками, зникло за лічені дні – знову ж таки із жалем і сумом чоловік це демонструє знімками у телефоні.

Сьогодні Северини – переселенці, мешкають у Нововолинську. Як мовить господиня, помаленьку обжилися, тут їх прийняли свояки і вони родиною у 18 чоловік переїхали сюди.

Але найбільша втрата цієї родини – не будинок і не земля. Їхня донька Ольга. Вона з дитинства була не такою, як усі.

«Бойова, брат Віктор старший, а вона його захищала. Все мріяла бути військовою чи поліцейською. Дуже їй подобалася форма, погони», – згадує мати.

Ольга завжди ставала на захист, навіть коли була меншою. Вона не боялася. І, мабуть, саме тому обрала шлях, на який не кожен наважиться. Закінчила столичний цивільний вуз, але відчувала, що це не її. Мама згадує, як раділа донька, коли стала першокурсницею Луганської поліцейської академії. Здала екзамени за перший курс, але події 2014 року перекреслили мрії. Дівчина не здавалася.

У 2023 році Ольга померла від хвороби серця, здобутої під час захисту Батьківщини.

“Як зараз пам’ятаю, – згадує Наталія Геннадіївна, – у 2018 році виповнювалося 40 років нашого подружнього життя з Миколою, Оля стала ініціатором і організатором святкування. Зібралася родина, вона наполягла, щоб ми обвінчалися, що і зробили. Після цього ввечері нам оголосила, що направляється у навчальний центр «Десна». Приїжджала звідти на кілька днів додому і захоплено говорила, що ось це її – стрільба, тактика, обкатування танком. Служила у Лисичанському військкоматі, придбала квартиру, залишилося тільки поклеїти шпалери, які ми для неї купили. 20 лютого Оля пішла на службу, на казарму, як мовлять військові. Відтоді ми її не бачили…”

Ольга мріяла бути військовою – і стала нею. У 2023 році вона померла від хвороби серця, здобутої під час захисту Батьківщини – саме поверталася з короткої відпустки у свою частину під Куп’янськом.

Її історія – це не просто про втрату. Це про вибір. Про покоління, яке не сховалося, коли стало найважче. Про тих, хто пішов боронити, знаючи ціну.

Її брат Віктор теж не залишився осторонь: шахтар, як і батько, трудився на шахті «Бужанській», восени 2022 року був мобілізований у Збройні Сили України. Віктор пройшов всі гарячі точки цієї війни на Донбасі – боровся за свою родину, за свою землю, за пам’ять про сестру. Зараз демобілізований із війська.

У цій родині війна забрала багато. Але не змогла забрати головного – сили жити далі. Наталія Геннадіївна знаходить цю силу у творчості. З підручних матеріалів вона шиє сумки, виготовляє з паперу шкатулки – унікальні, зроблені з душею. І дарує їх людям. «Просто так», – каже вона.

Можливо, це її спосіб говорити зі світом. Спосіб не дати болю знищити все всередині. Спосіб нагадати: навіть після руйнування можна створювати. Ці речі – не просто вироби. У кожній сумці, у кожній шкатулці – частинка її історії. Частинка дому, якого більше немає. Частинка любові, яка залишилася. 

Автор Ігор Лісовий