<

Майже усі добровольці: історії бійців підрозділу ССО з Нововолинська, які нещодавно повернулись із пекельного Бахмута

Цей запис опубліковано більш як рік тому
22:41 | 11.03.2023 / Нововолинськ / , , , /
Перегляди
8035
/ Коментарі відсутні

Нещодавно із «гарячих точок» повернулися бійці 1 роти спецпризначення Сил спецоперацій ЗСУ, якими командує колишній керівник муніципальної варти Нововолинська Сергій Смолярук. Військові називають його «Братом» оскільки точно знають, що у важких ситуаціях командир точно не підведе. Позивний дали ще в часи, коли він служив в батальйоні «Азов» у 2014 році.

Майже усі воїни – добровольці, з початком повномасштабного вторгнення росіян, не відсиджувалися вдома і вирішили захищати країну. Деякі бійці увійшли до підрозділу ССО зі складу Нововолинського ДФТГ. Більшість чоловіків спочатку не мали військового досвіду, тож мусили проходити підготовку “з нуля”. Але це не стало на заваді їхнім бойовим успіхам. Нещодавно воїни у повному складі повернулись із позицій у Бахмуті, де перебували близько двох місяців, з грудня по лютий, у надважких умовах в мороз, холод і під постійними обстрілами. Деякі із них отримали кульові, осколкові поранення та контузію, але після лікування повернулися в стрій.

Наразі воїни на одній з локацій у Волинській області проходять перепідготовку, щоденно навчаються, доукомплектовуються і через деякий час знову вирушать нищити ворога. На місцевості бійці відточують навички ближнього та дальнього бою, стрільби на різні дистанції, вивчають все, що може допомогти в реальному бою. В цілях безпеки їхні обличчя під час інтерв’ю лишились прикритими.

Один з воїнів з позивним Змій пішов добровольцем на війну у 18 років і вже досяг хороших результатів. Хлопець тільки закінчив нововолинський коледж, на початку лютого минулого року отримав диплом, шукав куди піти на роботу, але тут його застала війна. Тож хлопець вирішив піти у ДФТГ в Нововолинську, яким керував Сергій Смолярук.

“Там ми поступово підіймалися, і от я вже з Братом на посту. Було пророблено колосальну роботу, яку ми навчилися тут робити. Від штурму, підходів до будівель, до негайної евакуації поранених, до прикриття, до спостерігальних пунктів, до розвідки. Дуже багато чого ми навчилися тут”, – розповів Змій.

Якщо знову відправлять на Бахмут, воїн без сумнівів відповідає, що поїде, бо ж потрібно захищати країну “Хто, як не ми!”.

Ще один з бійців Вомбат з Нововолинська під час повномасштабного вторгнення проживав в Іспанії. Але чоловік прийняв рішення повернутися в Україну та захищати державу, свій дім. Улітку він вже був у східних областях країни, у прифронтовому місті Велика Новосілка Донецької області, а Новий Рік “святкували” в Бахмуті на позиціях разом із командиром та побратимами “поздоровляли москалів зі святом”. Він зізнається, що радий, адже звідти вдалося повернутися живими всім складом.

Військовий Борода, також з Нововолинська, як і більшість хлопців, записався у місцеве ДФТГ, після чого потрапив у цей загін. Зізнається, що в Бахмуті було важко, хлопці перебували у жахливих умовах на дворі було -16 градусів морозу. Зігрітися буржуйками, чи іншими приладами було неможливо, через дим ворог міг виявити їхні позиції, рятували лише окопні свічки та газові пальники.

Щодо настроїв місцевого населення, то з ними спілкувалися мало, зізнається Борода. Люди яких зустрічали, говорили одне, а поводили себе зовсім інакше. Більшість із тих, хто лишився, чекають на “рускій мір”. Був випадок, коли вони провели російську армію через свій дім і багато українських бійців з інших підрозділів загинули.

Військові кажуть, що із забезпеченням проблем немає, держава основним забезпечує повністю. Великий вклад роблять і волонтери, за що їм дуже дякують бійці. Найбільше, що постійно треба – це дрони, автомобілі “це розхідний матеріал”, надзвичайно потрібні бронемашини.

Ще один нововолинець на позивний “Скіф” працював до війни далекобійником. Теж, як і інші побратими, прийшов добровольцем на службу, познайомився із Братом, так і потрапив в підрозділ Сил спецоперацій. Зізнається, що найважче було у Бахмуті, але, дякувати Богу, всім вдалось вийти.

“Ворог у Бахмуті постійно штурмує, починаючи з ранку, з 9 години, йдуть постійні стрілецькі бої. Ситуація дуже напружена, артилерія постійно “кладе”, але наші теж не промах, б’ють добре, прицільно”, – розповів боєць.

Воїн Жеріх у перший день зазначає, що найбільше його вразило по приїзді в Бахмут – це великі руїни та велика присутність цивільних, які живуть у місті, попри постійні обстріли. Бійці ділилися з ними продуктами, сухпайками й водою. Найбільше військовим у Бахмуті не вистачало бронетехніки. Аже там в’язка земля, джипом можна їздити по облаштованих дорогах, але, щоб пробратися полем, потрібна важка техніка.

Служать у підрозділі й інші бійці з Волині, є і з Києва. Так, воїн Блек із Ковеля розповів про момент, коли по їхнім позиціям у Бахмуті був “прильот”.

“В приватному секторі прилетіло нам зі сторони Опитного, коли ми виставлялися на позиції. Нас спалив ворожий дрон і почав по нас пристрілюватися. Ми зрозуміли, що б’ють все ближче й заховалися у підвал. І тут почали падати снаряди по 4-5 підряд, це був ворожий міномет 82 калібру. Обстріл тривав хвилин 40. Було досить екстремально. Потім вийшли, забрали зброю, передислокувалися та завдали удар у відповідь”, – поділився боєць.

Він спростовує чутки про те, що серед росіян воюють лише недосвідчені бійці. Недооцінювати ворога не можна. Вони теж навчаються, є професійні кадри.

Військовому Барі з Нововолинська пощастило трохи менше, він раніше у Запорізькій області в Гуляй полі отримав поранення осколком в шию та плече. Але після двотижневої реабілітації знову пішов на службу. І був разом з іншими бійцями в Бахмуті.

Боєць Дизель з Луцька також отримав поранення. В Бахмуті під час мінометного обстрілу, евакуюючи пораненого з іншого підрозділу, ворог поцілив йому пострілом в ногу. Тож його разом з іншим бійцем евакуювали. Після місяця лікування та реабілітації воїн знову в строю та готовий виконувати завдання. Він зізнається, що обстановка у них в колективі дружня, майже як у родині, адже вони разом пройшли уже чимало випробовувань, тож “чужих проблем не буває”. Допомагають один одному, як можуть.

“В Бахмуті для страху місця не було, був адреналін. Туди приїжджаєш, навколо руїни, там ніби інша планета. Після Бахмуту, по дорозі сюди, ще в Дніпрі, в шпиталі вже хотілося повернутися назад. Там один до одного стаєш ще ближче, переживаєш постійно за хлопців. Ти тут вдома, постійно на зв’язку, пишеш “Як ви, що ви там?”, – ділиться спогадами Дизель.

Разом із бійцями у Бахмуті був військовий медик з Ковеля, який повернувся з Африки, аби рятувати бійців на фронті, про якого ми писали раніше.

Командир бійців 1 роти спецпризначення Сил спецоперацій ЗСУ Сергій Смолярук згадуючи Бахмут, розповідає, що поки хлопці туди їхали, настрій був у всіх бойовий, дещо веселий, а коли заїхали в зону бойових дій, де щільність артилерійського вогню була такою, що три доби вогонь не вщухав і постійно працювала російська авіація, скидаючи бомби чи ракети, то настрій дещо принишк, бійці зосередилися.

Розмовляючи з хлопцями, відчутно наскільки вони з повагою ставляться до свого командира, прислухаються до нього. Проте Сергій, дещо применшує свій вклад у їхній розвиток та вважає, що нічого особливого не зробив. Він зазначає, що пишається хлопцями, адже вони за рік війни стали з простих цивільних людей справжніми професійними військовими та виконували надскладні завдання в надскладних умовах.

“Тому я гордий за них, що я разом з ними воюю, що вони покидали надзвичайно хороші умови проживання, деякі в теплих країнах, покидали свої сім’ї, файні високооплачувані роботи та поїхали сюди, мобілізувалися, важко тренувалися. В період місій на які ми виїжджали, а у нас їх уже чотири за плечима, жили в нелюдських умовах, витримували холод, виконували важкі завдання і воювали. Вони справжні чоловіки й справжні патріоти”, – пишається своїми бійцями командир.

Дивіться також інтерв’ю БУГу із Сергієм Смоляруком про службу на фронті, яке знімали влітку минулого року.




Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

20 Травня, Понеділок
19 Травня, Неділя