«Працюватиму для громади безкоштовно – без зарплати», – секретар міської ради Андрій Разумовський

Нинішній рік для Луцької громади ознаменувався неабиякими політичними перипетіями. У березні Луцьк дізнається про відставку мера Ігоря Поліщука, а громаду тимчасово очолює Катерина Шкльода. Утім днями місто отримує нового очільника. 29 липня депутати обирають секретарем Луцької міської ради свого колегу Андрія Разумовського, який водночас стає виконувачем обовʼязків голови Луцької громади.

Розмовою про його перші кроки на посаді, пріоритети в роботі та бачення розвитку Луцька поділилися на сайті Луцької міської ради.

41-річний Андрій Разумовський – знаний у Луцьку бізнесмен-будівельник, засновник будівельної компанії «Інвестор». Народився і виріс у Луцьку.

– Минає другий тиждень, як ви взяли на себе обов’язок очолювати Луцьку громаду. Нехай тимчасово й у статусі секретаря. Та з огляду на реалії, в яких живемо, думка про те, що немає нічого більш постійного, ніж тимчасове, звучить цілком серйозно. Готові до забігу на довгу дистанцію?

– Фактично це не була моя особиста ініціатива, але тепер, безумовно, несу відповідальність, оскільки колеги-депутати довірили мені це й доручили виконувати обов’язки міського голови

Я особисто нікого не вмовляв голосувати за себе. І навіть був готовий до того, що мене не підтримають. Це був би найлегший для мене варіант (сміється, – ВН). У мене, в принципі, збалансоване життя, зрозумілі задачі, розставлені пріоритети, в роботі проєкти, є план дій, стратегія. І, коли чесно, для мене це стало серйозним викликом. Не те, щоб я вагався. Однак я аж ніяк не з тих, хто спав і бачив себе в кріслі мера. Останнім часом взагалі намагався максимально ізолювати себе від усіх цих політичних історій. Тобто розвиток міста як такий мені цікавий, але бути чиновником ідеї точно не було.

Чому намагався ізолюватися? Бо я за суто конструктивні речі. З повагою до усіх ставлюся, але іноді не розумію розмов деяких колег про якісь політичні переконання, часто скептичний до важливості розгляду політичних звернень. Лучани обрали нас депутатами, щоб ми розв’язували насамперед питання міста. З огляду на це, незрозуміло, до чого тут національні звернення на загальноукраїнські теми. Для цього є народні депутати. Водночас я не категоричний, нехай іноді будуть і такі звернення, місце для політичної гри є завжди. Та насамперед ми маємо бути обʼєднані у питаннях міста – господарських, безпекових. Це пріоритет.

Напевно, зі мною зіграло злий жарт те, що я дуже багато дозволяв собі в інтервʼю, та й загалом завжди висловлював власну думку. Не приховував своїх поглядів, публічно давав оцінку, критикував те, що вважав неправильним. Не всі це сприймали. Хтось навіть іноді ображався. Я не мовчав, якщо був з чимось не згоден. От і договорився (сміється, – ВН). Тепер же мені довелося перейняти естафету. По суті, це шанс довести, на що я здатен. Це виклик для самого себе.

– Тим часом триває шостий рік нинішньої каденції Луцької міської ради. Про вибори поки не йдеться – війні нема кінця-краю. В березні у відставку йде мер Ігор Поліщук, його заміняє Катерина Шкльода. Щойно до неї звикають, як вже через чотири місяці в Луцьку знову змінюється керівництво. За такої турбулентності жителі громади мають повне право не довіряти владі. А нікому не хочеться починати роботу з недовіри і скепсису. Як плануєте відновлювати цю довіру?

– Докладу всіх зусиль, щоб зробити міську раду в ухваленні рішень максимально прозорим органом. Якщо треба буде поставити прозорі двері – чому ні, якщо це буде доречно. До слова, у Львівській міській раді кабінети прозорі, тому ідея не нова і не безглузда. Можу і собі в кабінет поставити, мені нічого приховувати. Як повертати довіру? Давайте поміркуємо, що найбільше хвилює людей, які звертаються у міську раду. Здебільшого це питання земельних діянок і малих архітектурних форм.

Приклад: підприємець пише заяву, просить погодити літнє кафе, ми йому відмовляємо. Він пише знову, йому знову відмовляють. Як це відбувалося? Керівник підприємства йшов до того чи того голови. І той казав: тут плюс, тут мінус. Моя позиція така: всі ці процеси треба автоматизувати. І до мене особисто з цим не треба ходити. Не має бути жодної субʼєктивності, має бути система. Якщо є підстави цьому підприємцю відмовити, то я вимагаю покликати людину і аргументовано пояснити причини відмови. Більше жодних відписок. Я зможу це оперативно перевірити. І якщо, не дай Боже, причин нема – точно не похвалю.

Так само, скажімо, звернувся депутат зі скаргою щодо харчування у школах. Йому пишуть: грошей немає, будуть – дамо знати. Це відписка. Ми маємо це припинити. Ми маємо стати відкритими, чітко розбиратися в кожній ситуації, давати відповіді на будь-які питання. У нас взагалі було побудовано якусь таку систему, що керівника громади навіть не питають, що писати від його імені. Так не можна.

Щодо дрібного бізнесу, який звертається до міської ради стосовно погодження літніх кафе, магазинчиків. Я бачу роботу так: визначаємо зрозумілі для усіх правила, формулюємо вимоги до зовнішнього вигляду. Відштовхуємося від того, що це має бути не на шкоду місту, а має створювати додатковий комфорт. За цим алгоритмом і працюємо. Незайве буде зібрати всіх підприємців, які займаються літніми майданчиками й тимчасовою торгівлею, і обговорити з ними правила гри. З нами не треба нічого «рішати». Бо якщо тричі людині відмовляєш, вона починає шукати рішення. Через якогось депутата, починає ходити в нього просити. Це має припинитися.

А коли ж ми не голосуємо за таке питання, то або відмовляємо, або підтримуємо, або пояснюємо, що не так. Бо дуже багато уваги до таких речей. А я не розумію, для чого на це витрачати час. Якщо ви маєте якусь ділянку, то маєте право робити з нею все, що хочете, в межах чинного законодавства. Повертаючись до питання турбулентності, яка сколихнула нашу міську раду в цьому році, то мені насправді важко коментувати причини особистого рішення колишнього мера. Та головне, що у громаді все працює. Мені подобаються люди в міській раді. Але ми маємо по-хорошому збадьоритися, зробити іншу атмосферу і настрій. Ми маємо всіх чути, з усіма говорити.

Вважаю, що всі заступники мають гарно висвітлювати свою роботу, не лише я як керівник. Усі заступники, керівники структурних підрозділів мають виїздити на заходи і показувати свою роботу. Не стоїть завдання піаритись одному Разумовському, бути на виду. Не йдеться про жодну медійну конкуренцію. Ми ж команда, ми працюємо для лучан.

Більше того, хоч я і вважаю себе компетентним СЕО, мені не раз надходили перспективні і фінансово цікаві кар’єрні пропозиції, я ухвалив для себе рішення, що працюватиму для громади безкоштовно – без зарплати. Поки не вирішив, куди її спрямовуватиму. Хочу перераховувати офіційну зарплату в міській раді у якийсь авторитетний благодійний фонд. Хотів би, щоб це було повʼязано з сімʼями військових. Машина мені теж не потрібна, у мене є своя. Тому користуватися службовим транспортом не буду. Купувати за бюджетні гроші цукерки мені в кабінет теж не треба. Дам собі раду сам. Я доволі забезпечена людина. І хоч на все життя моїх заощаджень, звісно, не вистачить, але від громади нічого не потребую. На певний час мені стане своїх грошей. Готовий попрацювати в такому режимі.

– Коли вас обрали секретарем, у соцмережах одразу ж заговорили, мовляв, а чи не буде конфліктом інтересів те, що Андрій Разумовський – один із найбільших місцевих забудовників. Мовляв, ключовий інтерес такого «мера» – все, що пов’язано з власним бізнесом, нові ділянки під будівництво, нові об’єкти. Хоча траплялися й відгуки про те, що людина, яка здатна збудувати з нуля затишний сучасний дім, зможе підтримувати лад і в домі спільному. Які ваші сильні і слабкі сторони як людини, яка взялася за такий непростий виклик? І як загалом ставитеся до критики?

– У Луцькій територіальній громаді наша компанія будує лише один обʼєкт – це житловий комплекс «Супернова». Там приватна земельна ділянка, всі документи було отримано ще до 2020 року. Навпаки я вважав не дуже коректним звертатися з цих питань, не подавав жодних документів і звернень. У мене була вся дозвільна документація, напевно, ще в 2017 році, коли ми починали будувати «Супернову».

Я – управлінець. І в моїй команді на попередньому місці роботи за певні напрямки відповідали люди, більш поінформовані й компетентніші за мене. Це мій принцип життя і роботи. Тобто люди, які будуть опікуватися в нашій команді різними напрямками, точно мають знатися на цих речах краще за мене. Це логічно. А щодо слабких сторін… Я не вмію добре говорити на камеру. Поки що. Тобто можу, але це складно, коли не знаю, про що говорити (сміється, – ВН). А ще роблю це дуже швидко, не всі мене розуміють і думають, що ковтаю літери. Та я спокійно до цього ставлюся. Тому мене веселять коментарі усіляких ботів. Правда, й відволікають часом, бо не завжди просто розібратися, чи треба реагувати на той чи той коментар.

– Заступивши на посаду, ви одразу ж озвучили три пріоритети. Це підготовка до зими, підтримка військових та їхніх родин, а також безпека міста й продовження роботи над мережею укриттів. Це однозначно речі першочергові. Які ще пріоритети у вашій роботі?

Озвучені пріоритети – речі стратегічні і вкрай важливі. Але водночас завжди виникають аварійно-термінові пріоритети. Це реальність, яку не спрогнозуєш, але до якої слід бути готовим.

Якщо ж говорити про довготривалу перспективу, то вважаю, що наше місто має мати план розвитку. Куди маємо рухатися, в яких сферах, який економічний потенціал. Маємо залучити до розробки цього плану спеціалістів високого рівня. Це має бути серйозний документ, не декларативний. От нам дали грамоту за те, що ми розробили стратегію розвитку громади, але вона без середини, без наповнення. Не кажу, що вона погана, але я за неї не голосував. Можливо, така стратегія має право на життя, але я для себе стратегію бачу трохи інакше. Що таке стратегія? Є точка відліку, є місце, куди ми хочемо прийти, а стратегія – це шлях. А в тому документі я шляху не бачу. І нам треба продумати, куди ми йдемо, та конкретні кроки. Ми всі разом маємо визначати, куди Луцьку рухатися.

– Як загалом вибудовуєте роботу, хто і за що відповідає? Які зміни очікують на Луцьку міську раду? Можливо, будуть нові звільнення і призначення?

Ми розподілили обовʼязки між заступниками – це перший крок. Потім залагодили деякі оперативні питання, щоб могти рухатися далі.

Наразі я маю такий план дій. Беру конкретного заступника і ми їдемо у заклади, за які людина відповідає. Хочу відчути всі заклади, всі департаменти, всі старостати. Хочу вникнути в кожну сферу. З кожним хочу познайомитися особисто. Наприклад, маємо управління культури. Я не компетентний у цих питаннях. А в нашій громаді діє 50 закладів культури. І моє завдання – взяти повний перелік цих закладів, зрозуміти, де вони розташовані, хто керівник, скільки там працює людей, що вони роблять, чи треба їм якась допомога. І взагалі, що ми можемо з цим зробити, щоб було краще. Рухаємося далі. Департамент молоді та спорту. Там також десятки закладів. Я маю орієнтуватися, хто і чим опікується, які в кого проблеми.

До слова, є деякі речі, які мені не імпонують. Як приклад – те, що ми перетворюємо стадіон «Авангард» на ринок. Ми там то цирк ставимо, то шашлики продаємо. Депутати вважають, а я сильно цьому і не перечив, що він має бути самоокупним. Але давайте міркувати реально: як стадіон може бути самоокупним? Спорт – це в першу чергу престиж, честь, гордість, це розвиток наших дітей, нашої молоді. Тому тут треба мислити концептуально, а не лише мовою цифр.

Спорт, культура, релігія – не певен, чи ці сфери загалом можуть бути прибутковими. Напевно, стадіон як комунальна установа має старатися заробляти, але перетворювати такий об’єкт на шапіто точно не варто.