Помста волинських прокурорів? Чому прибрали з посади голову Смідинської громади
Голові Смідинської громади Оксані Піцик днями прокуратура повідомила про підозру у зловживанні службовим становищем та пособництві в незаконній порубці лісу з тяжкими наслідками. Сталося це після років відкритого протистояння з прокуратурою за самозаліснені невитребувані пайові землі сільськогосподарського призначення, які після децентралізації опинилися у власності громади. Піцик відмовилася їх віддавати знайшовши законні на те причини, адже для невеликої поліської громади земля – це один із головних ресурсів і джерел наповнення бюджету. І поки інші громади не наважувалися вступати у відкриту боротьбу з прокуратурою, Смідинська не боялася бути незручною, а тепер її голова сама стала фігуранткою кримінального провадження.
Насправді за цією справою ховається значно більша проблема. Користуючись законодавчою колізією навколо самозаліснених земель, у громад фактично забирають один із головних ресурсів для існування — землю, яку держава сама передала їм у межах децентралізації. А тих, хто наважується за неї боротися, можуть чекати роки судів і кримінальні провадження.
Як сільськогосподарські землі громад перетворюються на «ліс», хто отримує від цього вигоду та чи не стала підозра Оксані Піцик розплатою за її багаторічне протистояння із прокуратурою — розбирався БУГ.
Що каже прокуратура
7 серпня Волинська обласна прокуратура повідомила про підозру одній із сільських голів Ковельського району. За даними слідства, посадовиця уклала з підприємцем договори оренди 43 земельних ділянок поблизу села Лісники, Смідинської громади.
Правоохоронці стверджують: голова достовірно знала, що ці землі вкриті лісом і надалі використовуватимуться для незаконної порубки дерев.
Протягом листопада 2025-го – березня 2026 року на частині ділянок, як стверджує прокуратура, незаконно зрізали понад 4200 дерев, а завдану шкоду оцінили майже у три мільйони гривень.
Підозру отримав і підприємець.
Однак підозра, зазначимо – це позиція сторони обвинувачення, а не встановлена судом вина. І саме після детальнішого вивчення історії справа перестає виглядати настільки однозначною.
Земля, яку держава сама віддала громаді
Один із ключових моментів цієї історії – статус земель.
Якщо звернутися до підстав, які забезпечують право органів місцевого самоврядування на комунальні землі, то слід зазначити, що у вересні 2012 року Верховна Рада України прийняла Закон № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» на підставі якого за територіальними громадами було закріплено право користування землями комунальної власності, а також було зобов’язано зареєструвати право власності громад на комунальні землі.
У 2018 році Кабінет Міністрів розпорядженням №60-р запустив передачу державних земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів у комунальну власність об’єднаних територіальних громад в рамках реформи децентралізації.
Мета була цілком конкретною: дати громадам земельний ресурс, яким вони зможуть самостійно розпоряджатися і завдяки якому наповнюватимуть місцеві бюджети.
Смідинська громада була серед тих, хто отримав такі землі.
Землі, про які йдеться у справі (43 земельні ділянки) мали в кадастрі сільськогосподарське призначення. До децентралізації ними опікувалися районні державні адміністрації, які мали розпоряджатися ними раціонально і слідкувати, зокрема, аби вони приносили прибуток державі.
Проблема починається там, де сільськогосподарська земля за роки без належного використання та піклування заросла чагарниками і деревами.
Оксана Піцик пояснює БУГу: історія тягнеться ще з часів розпаювання колгоспних земель, які мають сільськогосподарське призначення. Ця земля – невитребувані паї, тобто землі, на які право потенційно можуть заявити їхні власники або спадкоємці, які мають майнові сертифікати.
І це принциповий момент у цій історії. Адже десь в Україні досі може жити людина або її спадкоємці, які мають документи на земельну частку і можуть звернутися до сільської ради, щоб витребувати свій пай. Через війну кінцевий термін оформлення таких земель продовжили до 2028 року.
Ці землі – це єдиний вид земель, які рішенням сесії сільради можна передати в оренду без аукціону, якщо такого власника наразі немає. Що і було зроблено для 43 ділянок сільськогосподарського призначення. Відповідно, потенційний орендар замовив технічну документацію на кожну з 43 ділянок та оплатив податки в бюджет сільради, а сесія у 2025 році погодила оренду. Рішення було засвідчено підписом Піцик, як голови сільради згідно норм Закону “Про місцеве самоврядування”.
«Технічна документація на ці ділянки розроблена відповідно до схеми розпаювання земель колишнього колгоспу. Цільове призначення цих земель – землі сільськогосподарського призначення. З моменту розпаду колгоспів пройшло понад 20 років і цілком природньо, що за цей період ці ділянки могли покритися рослинністю. Напевно тому у Законі України “Про рослинний світ” є стаття 10, яка говорить, що не потребують дозволу на спеціальне використання природних рослинних ресурсів зокрема користувачі (в тому числі орендарі) земельних ділянок, які їм надано для цільового призначення (ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, колективного садівництва, городництва, сінокосіння, випасання худоби)», — пояснює Піцик.
У випадку зі Смідинською громадою підприємець отримав в оренду не землі лісового фонду, а ділянки сільськогосподарського призначення, які є невитребуваними паями. Вони роками не оброблялися і заросли деревами та чагарниками. Відтак, пояснює Піцик, щоб використовувати землю за її законним цільовим призначенням, вести діяльність та сплачувати кошти в бюджет громади, орендар мав право її розчистити, а стаття 10 не вимагала від нього отримання окремого дозволу на використання рослинних ресурсів у передбачених законом випадках.
До децентралізації, за словами Піцик, за такими землями стежили відповідні районні структури: якщо сільськогосподарська ділянка заростала, могли видати припис і вимагати привести її до належного стану. Після реформи такого немає, бо землі передали громаді.
Відтак на фоні довільних трактувань можуть виникнути маніпуляції. Наприклад землю, яка за документами є сільськогосподарською і яку потрібно розчистити для обробітку, фактично можна назвати лісом, а її розчищення – незаконною порубкою. І тоді замість вирішення законодавчої колізії громада, її голова та орендар отримують кримінальне провадження.
Якщо зовсім спростити, це приблизно якби на Говерлі оселився кіт — і лише через те, що він там живе, гора раптом стала б власністю його господаря.
Тобто дерева на ділянці свідчать про те, що земля заросла, але самі по собі не відповідають на питання, кому ця земля належить.
Самозаліснені землі: як законодавча лазівка стала способом забирати ресурс у громад
У 2022 році в законодавстві з’явилося окреме поняття «самозалісена земельна ділянка». Земельний кодекс визначає її як земельну ділянку площею понад 0,5 гектара, частково або повністю вкриту лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.
Однак тут є принципова деталь: просто побачити дерева на сільськогосподарській землі й назвати її самозалісеною – недостатньо. Закон прописує окрему процедуру: щодо комунальної землі рішення про віднесення її до самозалісеної приймає орган, який цією землею розпоряджається, а відповідні відомості мають бути внесені до Державного земельного кадастру.
У випадку земель, що у комунальній власності Смідинської громади, таким органом була Смідинська сільська рада. Тобто сам факт того, що сільськогосподарська ділянка за роки без використання заросла деревами, ще не означав автоматично, що громада втратила право нею розпоряджатися, а земля перетворилася на державний ліс.
«З чого має жити громада, якщо в неї забрати землю?»
Для міських територіальних громад кілька десятків гектарів землі можуть бути лише одним із багатьох активів. Для поліської громади це зовсім інша історія.
«З чого має жити громада, якщо в неї забрати землю? У нас немає заводів. Поліські території живуть із землі, ягід, грибів, городини. Земля – це наш ресурс», — говорить Оксана Піцик.
Саме тому, стверджує вона, Смідинська громада не погодилася мовчки віддати самозаліснені території лісгоспу. Крім того у законодавстві немає ніяких строків передачі. Адже з чого наповнювати бюджет? Відповідно сесія у 2025 році прийняла рішення передати 43 ділянки в оренду підприємцю, який виявив бажання вести там діяльність.
«Почула від представника прокуратури, що мене притягнуть до відповідальності за перевищення моїх повноважень за те, що ми зупинили рубку і викликали поліцію»
«У 2018 році ми вперше стикнулися із безкарністю чорних лісорубів, коли на території села Сьомаки серед білого дня зрізали пʼять дерев породи дуб віком біля 100 років. Справа затягнулася майже на рік і як результат винуватець відбувся штрафом у 176 гривень. Тоді вперше я почула від представника прокуратури, що мене притягнуть до відповідальності за перевищення моїх повноважень за те, що ми зупинили рубку і викликали поліцію.
У 2020 році Волинською обласною прокуратурою було подані позови до трьох громад: Смідинської, Старовижівської та Сереховичівської в інтересах держави щодо повернення кількох ділянок різної площі як заліснених. Громади почали відстоювати своє право на ці ділянки у судах. Віддавати один із основних ресурсів ми відмовились», — розповіла Оксана Піцик БУГу.
Отож, спочатку – вирубані вікові дуби, далі – роки судів із прокуратурою за землі громади, потім були навіть суперечки вже через дії прокурорів і скарги на них до вищих органів прокуратури. А тепер – нова підозра самій Піцик.
Тобто до моменту нинішнього кримінального провадження Піцик вже не перший рік була незручною: судилася, оскаржувала, вимагала пояснень і писала скарги на дії правоохоронців.
Суди без суті: конституційно-правова колізія
Почалися суди. Перші рішення Господарського суду були не на користь Смідинської громади, однак Піцик не відступила і продовжила їх оскаржувати та відстоювати право громади на землю.
Під час судової тяганини відбулася ще одна зміна. Спочатку прокуратура представляла інтереси держави в особі Кабінету Міністрів України, однак у 2022 році стороною, в інтересах якої фактично продовжувався спір, стала Волинська обласна державна адміністрація.
Для Смідинської громади це створило, м’яко кажучи, дивну ситуацію: у господарському суді фактично зійшлися дві складові однієї державної системи на місцях – орган місцевого самоврядування, якому держава передала землю в межах децентралізації, та обласна державна адміністрація, в інтересах якої прокуратура намагалася цю землю повернути.
Це не просто спір, це системна конституційно-правова колізія. Вона полягає в тому, що державна влада в особі призначеної згори ОДА намагається скасувати чи обмежити рішення виборного органу місцевого самоврядування, хоча обидва суб’єкти представляють інтереси народу України на місцях.
«У ході судових засідань ми подавали запити до різних інстанцій, зокрема і до Міністерства юстиції, яке надало розʼяснення, після якого прокуратурою було здійснено заміну сторін судового процесу з КМУ на Волинську ОВА. Як підсумок рішенням Господарського суду у Волинській області три земельні ділянки Смідинської сільської ради перейшли у власність ОВА і станом на початок 2026 року й надалі заростають чагарниками, а через аномальну спеку періодично ще й горять, а громада змушена виділяти кошти місцевого бюджету на ліквідацію цих пожеж», — говорить Піцик.
Якщо держава сама передала землю громаді як сільськогосподарську, то коли і на якій юридичній підставі громада раптом перетворилася на сторону, яка незаконно утримує державний ресурс?
«У мене була одна позиція: з чого має жити громада, якщо в неї забрати землю? У нас немає заводів. Для поліських громад земля — це один із головних ресурсів», — пояснює вона.
Тиск прокуратури – і рішення піти з посади
Останнім етапом цього протистояння стала вже нинішня справа щодо земель.
Піцик розповідає, що тиск відчували не лише вона, а й працівники сільської ради: слідчі дії та обшуки, за її словами, почали відбуватися мало не щомісяця. Вона вирішила скласти повноваження голови, аби не залишати апарат ради заручником постійного протистояння з правоохоронцями.
Є й інша сторона. У разі відсторонення від посади Піцик фактично через свій статус і кримінальне провадження не могла б просто продовжувати працювати.
«Якби мене відсторонили, я залишилася б без засобів для існування. На іншу роботу просто піти я теж не могла би. А тим більше у мене на утриманні двоє неповнолітніх дітей », — пояснює вона.
Саме тому рішення скласти повноваження Піцик пояснює не визнанням вини чи відмовою від боротьби за землю, а бажанням вивести громаду та працівників сільради з-під постійного тиску та залишити собі можливість працювати.
Віддати землю або… мати проблеми
Піцик наголошує: держава має нарешті встановити чіткі та однакові правила поводження з самозалісненими землями.
Адже сьогодні громада може мати ділянку сільськогосподарського призначення, отриману в межах децентралізації, але через те, що за роки бездіяльності державних органів вона заросла деревами, навколо неї виникає боротьба за те, хто цим ресурсом розпоряджатиметься. І ця історія, як бачимо, може дійти до нонсенсу.
Бо дуже дивно, коли місцеве самоврядування не може спокійно господарювати, боячись, що йому будуть “заважати” в разі, якщо воно дозволять собі господарювати “не там” у своїй громаді.
І це історія не для всіх, але для багатьох громад Волинської, Рівненської, Житомирської та Київської областей.
Небезпечний прецедент для громад України
Справа проти голови Смідинської громади небезпечна тим, що може виявитися далеко не локальною історією. Якщо землю, яку держава сама передала громаді як сільськогосподарську, можна через роки фактично трактувати вже як ліс, а розпорядження нею – як підставу для кримінального переслідування, під загрозою опиняється сам принцип земельної децентралізації.
Тому виникає дуже небезпечний прецедент: сьогодні кримінальне провадження отримує голова, яка відмовилася віддавати ресурс заради виживання громади, а завтра з таким самим трактуванням можуть прийти в іншу громаду.
Найнебезпечніше тут навіть не те, що навколо землі сперечаються різні державні інституції.
А те, що саме правоохоронна практика може фактично маніпулювати трактуванням норм та порушувати кримінальні справи проти голів громад, які обрали шлях захищати права громади, а не здавати її інтереси.
І тоді залишаються питання, на які варто отримати відповідь. Чому голова громади, яка роками судилася з прокуратурою за землю, скаржилася на дії правоохоронців і відмовлялася поступатися ресурсом громади, зрештою сама опинилася під кримінальним переслідуванням? Чому законодавча прогалина вирішується не чіткими правилами для всієї країни, а підозрами конкретним посадовцям? Чи не стала кримінальна справа способом прибрати незручну голову, яка роками не хотіла мовчати і віддавати землю громади?
І чи не створює справа Оксани Піцик сигнал для інших голів: не сперечайся, не судися, не захищай – бо наступним можуть прийти вже по тебе?
* Головне фото у статті – взяте з Facebook. Автор – Юлія Коцюба
