Втрачені реліквії та стародавні артефакти: які скарби Волині опинилися далеко за межами краю

На Волині свого часу знаходили унікальні стародавні артефакти — від золотої медалі римського імператора до античних різьблених каменів. Частина цих цінностей нині зберігається у музеях США, а деякі вважаються втраченими.

Інформація про стародавні артефакти та їхню історію була опублікована на Facebook-сторінці «Невідома Волинь».

Однією з найбільш відомих знахідок стала золота медаль римського імператора Йовіана, яку виявили на Волині у 1928 році під час будівництва залізничної станції Горохів поблизу села Борочиче.

Медальйон належав імператору Йовіану, який правив лише один рік — з 363 до 364 року нашої ери. Він відомий тим, що уклав невигідний мир із персами, поступившись їм п’ятьма провінціями та Вірменією.

Артефакт виготовили з чистого золота. Його вага становила близько 300 грамів, діаметр — 9 сантиметрів, а товщина — 4 міліметри. Вушко медальйона складалося з тринадцяти мініатюрних кілець.

Згодом медаль передали до Археологічного музею у Варшаві. Проте у 1944 році, під час Другої світової війни, її вивезли німецькі війська. Відтоді артефакт вважається втраченим.

Серед інших згаданих у дописах стародавніх цінностей — скарабей із сердоліку з інталією, датований кінцем VI — початком V століття до нашої ери.

На геммі вирізьблено оголеного чоловіка-лучника, який сидить навпочіпки обличчям до глядача, повернувши голову ліворуч. У правій руці він тримає лук і дві стріли, а ліву руку підняв до вуха. Мініатюрне різьблення обрамлене декоративною рамкою з насічок. Зі зворотного боку камінь має форму священного жука-скарабея.

У 2019 році цей зразок античної гліптики увійшов до колекції з 17 стародавніх різьблених каменів, придбаних Музеєм Гетті на аукціоні Christie’s із приватної колекції Джорджо Санджорджі.

Також серед артефактів — мінойська печатка із зображенням трьох водоплавних птахів, ймовірно лебедів. Її вирізали з блакитного халцедону в пізньопалацовий період мінойської цивілізації, приблизно у 1600–1500 роках до нашої ери.

На печатці три птахи стоять у профіль, обернені ліворуч. У третього динамічно підняті крила, а хвилясті лінії біля лап символізують воду. Розміри артефакту — близько 1,8 × 1,4 × 0,6 сантиметра.

Нині печатка зберігається у Музеї Гетті в Лос-Анджелесі. У 2019 році музей придбав її на аукціоні Christie’s із приватної колекції Джорджо Санджорджі.

Ще один артефакт — інталія із сердоліку, створена у класичний період, приблизно у IV столітті до нашої ери.

На різьбленому камені зображений міфічний герой Протесілай, який біжить зі списом і щитом палубою або носом грецького військового корабля.

Згідно з легендою про Троянську війну, Протесілай був першим грецьким воїном, який ступив на берег Трої, знаючи про пророцтво: перший, хто ступить на троянську землю, неминуче загине. Подібні сюжети, зазначається в дописі, вкрай рідко трапляються у класичному мистецтві давнини.

Ця мініатюра також походить із колекції Джорджо Санджорджі. Навесні 2019 року її продали на аукціоні Christie’s за 325 тисяч доларів США, після чого придбав Музей Гетті в Лос-Анджелесі.

До цієї ж колекції належить золотий поворотний перстень-печатка із сердоліковою інталією, на якій вирізьблена Афродіта, що купається. Артефакт датують приблизно 350–300 роками до нашої ери.

На овальному камені в техніці заглибленого рельєфу детально зображена богиня кохання Афродіта, яка присіла під час купання.

Поворотний механізм дозволяв обертати центральний елемент персня, приховуючи або демонструючи печатку, а також використовувати її для створення відбитків на воску чи глині.

Як і попередні артефакти, цей шедевр античної гліптики входить до знаменитої колекції з 17 давніх різьблених каменів Джорджо Санджорджі, яку у 2019 році придбав Музей Пола Гетті в Лос-Анджелесі.

Окремо у дописах згадується монгольська свистяча стріла, відома у тюркській традиції як чавуш оху або «співаюча стріла». Це легендарна тактична зброя кочівників Євразійських степів.

Замість класичного леза на таку стрілу кріпили порожнистий наконечник із твердого дерева, кістки або рогу. Він складався з двох половинок, склеєних між собою. У стінках наконечника робили спеціальні акустичні отвори.

Під час пострілу зустрічний потік повітря потрапляв у резонансну камеру, створюючи гучний і пронизливий свист, який було чутно на великій відстані. Загальна довжина такої стріли становила близько 84 сантиметрів.

Свистячі стріли використовували для подачі команд під час бою. У хаосі битви або за сильного задимлення командир міг випустити таку стрілу, вказуючи загону напрямок обстрілу чи наступу. Різна форма отворів могла створювати різну тональність звуку.

Окрім цього, гучний звук мав чинити психологічний тиск на супротивника та лякати його коней.

Згадується і мисливське застосування такої стріли. Під час полювання на велику дичину її могли пускати трохи попереду тварини. Перелякана різким звуком тварина на мить завмирала, стаючи легкою мішенню для другого мисливця.