Меморіальну дошку Герою Володимиру Якобчуку відкрили у селі Литовеж Іваничівського району
Відбулось вшанування пам`яті та відкриття меморіальної дошки Володимира Вікторовича Якобчука, випускника ЗОШ І – ІІІ ступеня с. Литовеж 2004 року, який загинув 17 червня 2014 року в бою за Щастя а зоні АТО.
Володя народився в селі Литовеж 11 березня 1987 року. У 1994 році пішов у перший клас Литовезької школи. Був старанним, активним, працелюбним учнем. У 2004 році став випускником. Цього ж року вступив на навчання до Луцького університету ім. Лесі Українки, де здобув професію психолога, – пише сайт Іваничівської РДА,
Із 2010 року був на контрактній службі, зокрема в миротворчих військах ООН в Африці (Конго), а коли почалися терористичні акції на Сході України, був відправлений в зону АТО.
Десантник Володимир Якобчук, якому в березні виповнилось 28, служив у 80 – й окремій повітряно – десантній бригаді. Загинув 17 червня в бою за Щастя. Так називається селище біля Луганська, де у ті дні добровольчий батальйон «Айдар» героїчно протистояв путінським терористам.
Уранці 17 – го на підмогу «Айдару» вирушила на трьох БТР група десантників. Володимир був командиром першого бронетранспортера. Перший ішов як розвідник – врятувати інших, якщо потрапить у засідку. Так і сталося… У «зеленці» їх накрило перехресним вогнем із гранатометів. Ціною свого життя десантники врятували тих, хто їхав позаду…
– 17 червня він уперше за півтора місяця не вийшов на зв’язок, – розповідає мати Володимира. – мав зателефонувати дружині о 8 – й, а нам – коли матиме час, але обов’язково вранці й увечері. Цілий день ми марно прочекали дзвінка…
Володя і його товариші загинули між 8 – ю і 9 – ю ранку. Доступитись туди цілий день було неможливо – стрілянина не вщухала. Уночі однополчани вийшли шукати – не знайшли. Виявили тіла загиблих аж наступного ранку.
Полягли всі 8 бійців із першого БТР, другий спалений, у ньому загинули ще троє.
Зі слів матері, Наталії Василівни:
– З них познімали все: бронежилети, каски… Володя, правда був із телефоном, у руці тримав телефон. Все. Документів, сказали товариші, при ньому не було. Не було й срібного ланцюжка, подарованого дружиною. Цей оберіг Володя не знімав навіть у Конго, де відслужив торік 9 місяців у миротворчому контингенті.
Удома на нього чекали батьки, дружина і двоє синочків. Пройшов спекотну Африку, а загинув на українському сході – в найгарячішій точці під назвою Щастя.
Указом президента України від 2 серпня за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) Володимир Вікторович Якобчук.
На відкриття меморіальної дошки прибули сім`я та родина Героя, Бадзюнь Андрій Анатолійович – радник голови Іваничівської районної ради, Шумська Ніна Йосипівна – керуюча справами Іваничівської районної ради, Войтович Людмила Миколаївна – заступник голови Іваничівської районної державної адміністрації, Жук Надія Андріївна – начальник відділу освіти Іваничівської районної державної адміністрації, сільський голова Іванчук Іван Іванович, отець Василь, отець Сергій, громада села, велика шкільна родина.
У виступах гостей звучали слова великої вдячності до батьків, які виховали сина – Героя, слова впевненості, що якщо є такі патріоти , як Володимир Якобчук, в нашій державі буде мир і цілісність.
Присутні схилили голови перед світлою пам’яттю випускника, а повітряні кульки білого кольору символізували парашути, адже Володимир Якобчук був військовиком 80 – ї окремої аеромобільної десантної бригади. Право відкрити меморіальну дошку надали мамі Володимира – Якобчук Наталії Василівні.
Злились воєдино і сум, і сльози, і велика гордість за синів України, які так любили і люблять Вітчизну.
Ця подія болить кожному з нас. Школа, як рідна мати, виколисує, леліє дітей, дає їм дорогу в життя. З роками діти виростають і стають юнаками і юнками, а школа їх проводжає та чекає на зустріч шкільних друзів.
Володимир Якобчук повертається до рідної школи меморіальною дошкою…
Тепер щоденно Володя з меморіальної дошки зустрічатиме та проводжатиме нас поглядом і нагадуватиме кожному з нас, що він поклав життя, аби ми жили в мирній, квітучій державі.
