Зміни в місті мають поліпшувати рівень життя усіх його мешканців

Багато у Володимирі говориться про розвиток туризму, та на ділі воно важко просувається –  треба реально дивитися на речі і на те, що ми маємо.

Ми, мабуть, найбільше спілкуємося з туристами, адже всі великі групи – одеські, київські – харчуються у нашому. Їхні екскурсоводи кажуть: Володимир – це максимум 45 хвилин, більше тут нема на що дивитися.

Хороший вихід із ситуації – включати місто до великих екскурсійних маршрутів, таких-от як Via Regia, а не намагатися перетворити його на туристичну Мекку. Можливо, із часом вдасться знайти гачки, на яких зможемо упіймати туристів, вибудувати для них інфраструктуру. Але за рік-два чи навіть п’ять цього не станеться.

Це не значить, що треба сидіти, склавши руки. Потреба змін у місті назріла давно. Та разом з тим маємо реальність, яку треба враховувати.

Реальність, у якій існують незаасфальтовані провулки, де люди мусять ледь не на човнах випливати, щоб потрапити на роботу чи завести дітей у школу. Реальність, де сквер, в якому проводиться Володимирський Узвіз, під час дощу перетворюється на болото. Де мами з візочками мусять виходити на проїжджу частину, ризикуючи опинитися під колесами автомобіля, бо тротуару такому стані, що пройти неможливо.

Найперше нам треба подбати про жителів тих маленьких незаасфальтованих вуличок, про їхні потреби. Можливо, це навіть пріоритетніше, ніж площа, лавочки і бруківки у парку.

Бо зміни повинні бути спрямовані на те, щоб підвищувати якість життя людей.

Жителі міста мають відчувати їх не раз на місяць, коли вийдуть із сім’єю на прогулянку, а щодня – коли йдуть на роботу не по болоті у мокрому взутті, а по асфальту, з комфортом, коли ведуть дітей у школу зручними, безпечними тротуарами, а не вкритими ямами і тріщинами.

Кошти, які за ці 5 років були витрачені на роботи з благоустрою центральних вулиць, повністю дозволили б заасфальтувати бічні. Натомість не всі розпочаті об’єкти доведені до завершення. Звичайно, все це робити треба – і парки, і площу, і зони відпочинку. Але підходити до завдання системно, прописуючи і дизайн, і технічні характеристики, і, головне, кінцевий термін виконання. Бо інакше цілісних змін ми не побачимо.

Критерії змін – не кілометри покладеного асфальту. А зміна якості життя.

Сюди входить усе – і пішохідний перехід, і вказівник, і розмітка, і шлях не по воді, а по твердому покриттю. Здавалося б, це мінімум, який повинна забезпечити міська влада. Але ефект від нього, якщо все зроблено у комплексі, – колосальний.

Повторював ці речі не раз впродовж цієї каденції. Та один депутат не може суттєво вплинути на усталені підходи і принципи управління містом.

Тому на ці вибори іду з командою «За майбутнє!», яка розуміє важливість комплексного підходу до змін. Розуміє, що вони по-справжньому настають не тоді, коли на тротуарі по Ковельській замість асфальту з’являється «вишиванка» з бруківки. А тоді, коли кожен житель міста відчуває, що жити у Володимирі йому стало безпечніше і комфортніше.