Жінки ризикуючи життям, проходять через пекло війни, а в результаті чують: «Та яка ти військова?»
Коли мене питають про гендерну дискримінацію, зазвичай уточнюють – у війську. Але реальна дискримінація чекає не там. В армії ти виборюєш своє місце навичками, досвідом і рішучістю. А от у цивільному житті стикаєшся з тим, що твоє право бути військовою – сумнівне в очах суспільства.
Бо в головах деяких людей військова – це обов’язково коротка стрижка, відсутність макіяжу, мішкуватий одяг. Військовий – це неодмінно людина, що їздить на розваленому УАЗику й виглядає, як персонаж із фільму про 2 світову.
Але реальність інша. Військові можуть носити дорогий одяг, їздити на хороших авто. Можуть бути доглянутими й стильними. І головне – вони мають право на це так само, як і всі інші.
Нещодавно я була в ресторані, у вишиванці, спідниці, з макіяжем. За сусіднім столом двоє голосно просторікували про «дружбу з росією». Я стримано, але чітко попросила утриматися від подібних висловлювань у публічному місці, адже для мене, окрім всього іншого, як для військової, це неприпустимо.
Замовкли. А за 10хв жінка повернулася і сказала:
– Та я щось дуже сумніваюся, що ти військова. Глянь на себе.
Чоловік, який був зі мною (також військовий), запитав:
– Вам потрібні докази?
– Так.
Очевидно, що ніхто нічого доводити не збирався. Але цей допис не про той випадок. А про загальне ставлення. Про жінок, які, ризикуючи життям, проходять через пекло війни, а в результаті чують: «Та яка ти військова?» Про чоловіків, які залишили свої комфортні життя заради окопів, а їх сприймають як «бомжів», якщо вони не відповідають чиїмось стереотипам.
Я виходжу в місто коли у відпустці чи відрядженні у спідниці, з укладкою та макіяжем, тому що хочу згадати, що я так хочу. У мене красиве волосся, гарні ноги, я маю право відчувати себе привабливою. І жодна заздрісна людина не зможе мене цього позбавити.
Тому якщо хтось досі вважає, що військовий має виглядати певним чином під ваші шаблони – ідітє на хуй. Якщо у вас не вистачило сили волі залишити своє зручне життя заради окопів Покровська, циганських хат Барвінкового чи халуп Комишувахи – просто мовчіть.
А ми продовжимо воювати. За цю країну. За право бути собою. За наших братів та сестер поряд.
Джерелом для публікації став пост Аліни Михайлової в інстаграмі.
