Який ще гучний скандал потрібен для усвідомлення, що війна – конкуренція систем та порядку: деякі думки щодо конфлікту у 47-й бригаді

Конфлікт у 47-й бригаді, де служить відомий Валерій Маркус набирає обертів. Спробую розібратись у причинах.

Загальна причина: значні втрати за короткий час, важкі умови прориву ешелонованої оборони противника, відсутність злагодженості бригади у бойовій обстановці та відсутність бойового досвіду більшості військовослужбовців. Тут треба брати на себе свою частину відповідальності за ситуацію, а це важко.

Що я бачив особисто у квітні 2022-го: діючий заступник комбрига 26-річний І.Шаламага на початку війни був командиром роти 30-ї бригади, в яку 29-річний В.Маркус прийшов добровільно після початку вторгнення сержантом, вони швидко здружились та працювали спільно. Комбриг 30-ки О.Зиневич добився створення 47-го батальйону, комбатом якого призначив Шаламагу. Тобто на початку Шаламага підтягнув популярного Маркуса у батальйон, але потім вже популярність Маркуса стала одним з важливих чинників, чому батальйон вирішили розгорнути у полк та у бригаду.

Чия це робота? 47-м механізована бригада була створена за рішенням головнокомандувача ЗСУ Залужного для прориву оборони противника. Для реалізації проекта Залужним були залучений 28-річний комбриг О.Сак – один з найкращих комбатів ЗСУ, якого відібрали з певною логікою саме для бригади прориву, і якому довірили виконання важкого завдання. Маркус створив фонд допомоги бригаді – справедливо відмітити, що у забезпеченні бригади брали участь і інші волонтерські фонди, у тому числі “Повернись живим”. Маркус одночасно став не просто головним сержантом, але й обличчям бригади, залучав значну частину людей та проводив відбір в тому числі завдяки особистому каналу зв’язку з керівництвом ЗСУ. Маркус відчував власну відповідальність за стан справ у бригаді не тільки як головний сержант, але й як публічна особа.

Формально часу для створення бригади було більше, ніж у інших звичайних піхотних бригад ЗСУ та НГУ. Але з іншого боку цього часу було недостатньо, щоб відлагодити бригаду для виконання такого складного завдання прориву, яке було поставлене. Передача великої кількості нової складної бойової техніки вимагала не пришвидчення, а навпаки, додаткового часу на її освоєння, ремонт та відпрацювання тактики. Якби був час поступово ввести бригаду у бій для початку на більш стабільних ділянках фронту, була б можливість виправити недоліки у бойовій обстановці. Але часу для цього не знайшлось.

Вважаю, що образи у рапорті Маркуса щодо Шаламаги неприпустимі. По-перше, Шаламага мав бездоганну бойову репутацію на минулих посадах. По-друге, Шаламагу публічно і позитивно оцінював зовсім нещодавно сам Маркус, тому щоб робити такий різкий розворот треба наводити аргументи. Рапорт має бути в першу чергу підставою для ухвалення рішень, а образа змістила акценти не на необхідні системні рішення, а на особисті розборки. Образа Шаламаги виглядає як спроба протиставити себе і перекласти на одного публічну відповідальність, яку раніше несли спільно.

Слова Маркуса про “відсутність волі командування бригади захистити інтереси військовї частини перед вищим командуванням” стосуються, очевидно, порядку застосування бригади, що призвело до значних втрат у дуже важких умовах. І причини для розбору ситуації є, і питання треба піднімати, і за загибель та поранення людей, звичайно, питають з того, хто значну частину людей у бригаду привів своїми заявами та інтерв’ю. По людські це зрозуміла реакція на страждання побратимів. І тут є очевидний натяк на дії командування корпусу, яке практикує мікроменеджмент. Маркус, так само як і Сак і Шаламага, неодноразово ризикували собою під час цих боїв на передовій. Але чи може командування бригади “мати волю захистити частину від вищого командування”, якщо командування бригади повинно виконати накази на прорив наявними силами? Чи не логічніше було б спільно шукати засоби впливу на те саме “вище командування”, щоб від нього не треба було “захищатись”? Тим більше якщо є можливість донести думку самому президенту та головкому?

Війна – це академія з щоденими іспитами, і потрібно об’єктивно встановлювати істину, щоб нарешті почати вчитись та робити висновки з нашого власного досвіду. Якби хтось аналізував та доповідав про масштаби проблем та помилок при розгортанні та застосуванні, наприклад, 115-ї механізованої бригади на початку 2022-го, або деяких інших бригад корпусу резерва, бригад ТРО, та про ціну цих помилок, то у порядок застосування та планування дій новосформованих бригад у 2023-му були б внесені, нарешті, зміни, і помилки б не повторювали.

Імпровізації там, де треба порядок застосування, призводять до скандалів, бо крім скандалу у нас неможливо вирішити системні проблеми навіть попри прямі зв’язки з вищими керівниками, як ми це бачимо у даному випадку. Я дуже хотів би, щоб у нас почав працювати нарешті механізм аналізу після операцій. Щоб керівництво держави отримувало дані по кількох каналах, де про втрати противника та наші втрати та здобутки говорять виключно на підставі перевіреній інформації – відео, фото, карта, відповідальні особи… Не знаю, який ще гучний скандал потрібен для усвідомлення, що війна – це конкуренція систем та порядку.

Джерелом для публікації став пост Юрія Бутусова у фейсбуці.