Усього лише на добу володимирчан позбавили комфорту, як у соцмережах знову істерика

Знову триває масований обстріл України виродками. Знову матимемо проблеми з енергопостачанням та водопостачанням. І дай Бог, щоб це були найбільші проблеми. На жаль, не усі з розумінням ставляться до цього. І вперто не хочуть сприймати, що живуть в умовах війни.

Хтось не встиг голову помити. Хтось посуд. Хтось водою запастись. Люди! Вас попереджали після першого масованого обстрілу. Я того ж дня почалапала у магазин і купила 20-літрові каністру та відро, понабирала в каструлі та пляшки води, щоб мати хоча б на день-два запас. Хто вам не давав цього зробити, що у вас одразу сталася істерика у перший вечір?

До речі, влада закупила на водоканал два генератори, які у надзвичайних ситуаціях забезпечуватимуть водопостачанням місто. Але це не означає, що вода буде цілодобово. Та все ж вона БУДЕ! Енергопостачання. За нього не несе відповідальність ні влада міста, ні області. Вказівки, де і що відключати надходять з “Укренерго”. І від ваших істерик та звинувачень на адресу місцевих чиновників нікому легше не стане, і нічого не зміниться. Чимало міст кілька місяців живуть без води, світла та газу. Та найжахливіше, що живуть ще й під постійними обстрілами. І там немає істерик! Мені у приват хлопці деколи скидають відео з фронту. Дуже шкода, що не можу їх поширити. Але навряд чи це щось дасть. І чи дійде до тих, для кого вихід із зони комфорту – кінець світу. В окопах немає опалення.

Там немає гарячої води. Дорослі чоловіки, які ледь не з перших днів на війні, не приховують, що їм “п…ць, як страшно”, і плюються, коли читають істеричні дописи дядьків і тіток про позбавлення їх комфортних умов. Народ! Візьміть себе в руки! Ми всі в одному човні. Але, слава Богу, та богам ЗСУ, наш човен ще спокійно плаває у цій стихії. Нехай тимчасово немає води, світла, нехай у квартирі температура не є понад 30 градусів, які ви усі звикли (до речі, я котел вмикала усього лише два рази, і не замерзла), але ви лягаєте спати не під голим небом, не серед руїн чи на чужині. Вмійте цінувати те, що маєте.

Бо тисячі людей позбавлені й цього. І майте повагу до наших воїнів, які щодня гинуть за те, щоб у вас були ці комфортні умови, за те, щоб Україна БУЛА! Якщо ви вважаєте, що тимчасова відсутність благ цивілізації – найстрашніше, що з вами трапилось, сходіть на кладовище. До могил, над якими майорять жовто-блакитні прапори. Або поговоріть з матерями та дружинами, чи дітьми тих хлопців, які у них лежать. Чи поспілкуйтеся з тими, хто пережив полон. Або з хлопцями, які тримають Бахмут та інші гарячі точки. І якщо тоді ви нічого не зрозумієте, тоді не знаю…

Під час проповіді в одному з храмів Володимира у поминальну суботу священик зауважив, що багато людей поминає покійників, і це добре. Але чомусь мало тих, хто подає за щасливе повернення наших воїнів. Не хочу займатися моралізаторством. Але, ще раз, люди, заспокойтеся, і наберіться терпіння. Це – війна! І ми маємо бути готовими до розвитку будь-якого сценарію. Нехай тимчасові проблеми з комфортом будуть найгіршим випробуванням.

Джерелом для рубрики став допис Жанни Білоцької у фейсбуці