Ці вибори є вододілом між епохою «ефективних» міських голів з одного боку, та новою ерою молодого лідерства – з іншого

Вибори як одна із небагатьох можливостей реалізації прямої демократії містять в собі з одного боку значний потенціал консолідувати суспільство, а з іншого – величезну небезпеку це суспільство ще більше розділити, залежно від того, наскільки прозоро та демократично вибори будуть проведені.

Таким чином, місцеві вибори 2020-го року в Україні можуть послужити важливим кроком у триваючій демократизації та європеїзації країни. Та водночас вони можуть стати інструментом збереження залишків місцевої адміністрації радянського типу, які продовжують залишатися на своїх посадах з моменту розпаду радянської ери, будучи безпосереднім інструментом знецінення нинішніх демократичних реформ.

Якщо глибше заглянути у традицію місцевих виборів, ми можемо побачити давній корінь традиції самоврядування. Фактично вся історія України – це боротьба централізаторських та самоврядних тенденцій. То ж самоврядність української міської території є свого роду віссю маятника, від якої відштовхувалась історично традиція управління в той чи інший бік.

Українські міста, будь то за часів Київської Русі, міста Великого князівства Литовського чи Корони Польської впродовж століть перебувають у спільному політичному, культурному та дуже часто правовому просторі з містами Європи. Міські права Магдебурга, надані українським містам, є наочним підтвердженням цього.

Однак у радянські часи традиція самоврядування залишалася лише застереженою і була знищена в рамках адміністративно-командної централізованої системи управління.

У пост-радянську добу, особливо наприкінці сімдесятих – на початку 80-х рр. розвиток міст в Україні, як і й всієї країни, практично зупинився. Спроби радянського керівництва реанімувати його на засадах перевіреної командної системи зазнавали невдачі. Тоді новий лідер Михайло Горбачов запропонував принципово інший варіант – задіяти ресурс, який нічого не коштував, але мав великий потенціал – ініціативу знизу. Ще не йшлося про самоврядування – скоріше його передумови. Як не дивно, саме у другій половині 80-х рр., з усіма їх складнощами та протиріччями, закладалися основи для його відродження.

Тема самоврядування була реалізованою у ідеях та планах, які висловлювали організатори перебудови. І хоча чинний мер Нововолинська саме тоді почав підніматися по своїй карєрній драбині, все ж ця тенденція не стала основою його щоденної діяльності.

Та, повертаючись до цьогорічних виборів – вони відбутимуться синхронно із черговим етапом широкомасштабної реформи децентралізації, що триває з квітня 2014 р. По своїй суті адміністративна реформа все ще не є завершеною – існують невідповідності між деякими положеннями Конституції України, Законом України “Про місцеве самоврядування”, та низкою недосконалостей законодавства про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою.

Дуже часто новостворені місцеві громади розташовуються одночасно на території двох-трьох існуючих районів, що ускладнює і без того не просту процедуру управління. Таким чином, місцеві вибори цього року є більш важливими, аніж попердні, оскільки новообрані ради рад та керівники нових об’єднаних територіальних громад (АТГ) отримають розширені привілеї та можливості формувати локальні бюджети.

Місцеві вибори 2020 року є також важливим випробуванням спроможності правоохоронної системи України впроваджувати нові закони, прийняті для запобігання фальсифікації виборчого процесу, для розслідування виборчих правопорушень. Зокрема, Кримінальний кодекс України та Кодекс про адміністративні правопорушення зазнали оновлення.

Та чи дозволить це справитися із черговим незаконним використанням адміністративного ресурсу, як це відбувається вже понад 20 років у випадку “беззмінного лідерства” мера Нововолинська п. Сапожнікова та мера Володимира Волинського п. Саганюка — сказати складно. Втім, важелі для ініціювання судового виробництва у органів внутрішніх справ та державних органів спеціального призначення, що забезпечують державну безпеку України, є!

У чому не слід сумніватися, це у тому, що ці вибори є вододілом між епохою “ефективних” (у своєму непотизмі та злочинному поводженні із державними ресурсами) міських голів і їх оточення з одного боку, та новою ерою молодого лідерства у місцевому самоврядування — з іншого.

Зрештою, нехай і віддалений у часі, та все таки досвід європейська традиція самоврядування у нас є, починаючи від міського права Київської Русі часів Ярослава мудрого, через Магдебурзьке право, і аж до прикладів справедливого самоврядування у XX ст., то ж має надалі культивуватися цю традицію новими силами.

Бо ж таки дійсно вистачить із нас самознущань!

Досить крові, – продекламував кат,
коли ще ніж, загнаний мені попід ребра,
стримів у спині.
А я подумав, весь скривившись від болю:
що, як він заходиться
ще й лікувати мене? (с) Василь Стус.

Вікторія Бойко, кандидатка історичних наук, експертка Національного інституту стратегічних досліджень.